Діджитал-дизайн — сфера молода, а карго-культів у неї вже назбиралось. Це практики, які колись мали тримати планку, а тепер живуть як ритуал. Їх повторюють, бо так роблять «серйозні» команди. Чи доречні вони тут і зараз, мало кого хвилює. З самими інструментами все гаразд. Проблема починається там, де їх тягнуть у чужий контекст і чужу конфігурацію.

І ось питання, яке я собі ставлю: чи пояснюють на курсах природу цих інструментів? З того, що я бачила, ні. Молодого спеціаліста вчать натискати кнопки, але не вчать розуміти, коли ці кнопки взагалі потрібні.

Фреймворк як чийсь готовий продукт

Про фреймворки треба зрозуміти одну річ. Живе собі велика компанія на серйозному масштабі, натикається на великі задачі, які їдять гроші, розв'язує одну з них, запаковує рішення, перевіряє в ділі, і коли все спрацьовує, постає нове питання: як відбити гроші за цілісний підхід, над яким сиділа ціла команда зірок. Відповідь проста — фреймворк, який компанія продає під своїм іменем. Готовий продукт, додаткове джерело доходу і привід вийти на публіку.

І так, фреймворки працюють. Більшість із них тримається на двох принципах: описати робочий процес або пояснити, як класифікувати інформацію.

Нічого містичного.

Далі минає десять років. Новоспеченого дизайнера на курсах навчили цих фреймворків як способу дійти результату зрозумілим для його ліда шляхом і заразом звучати впевненіше. У теорії все добре. На практиці молодий дизайнер не оперує тим обсягом невизначеності та вхідних даних, якого фреймворк вимагає на вході. І що він робить? Іде проводити дослідження, щоб нагодувати фреймворк інформацією. Замість того щоб прокачати базову навичку, він натягує сову на глобус. Я пишу це не з висоти: сама колись була такою.

Замість того щоб прокачати базову навичку, дизайнер натягує сову на глобус.

На тому масштабі, де працює більшість українських продуктових команд, сарафанне радіо дешевше і швидше за впровадження величезної методології. Дизайнер тут має розганяти доставку, а не ставати її вузьким місцем.

Це не привід викидати фреймворки. Вони стають потужним інструментом там, де дизайн-команда працює за сервісною моделлю: в агенції, аутсорсі чи всередині продукту. Тоді фреймворк нормальними словами описує клієнту, як виглядатиме процес, який обсяг робіт з нього випливає, і знімає частину ризиків з усіх сторін.

Коли евристики варто порушувати

З евристиками простіше. Це справді хороший інструмент для початківця, така собі гігієнічна теорія, яку має знати кожен. Часто саме картку з написом «евристики» дістають недизайнерські колеги під час рев'ю роботи дизайнера.

Але нагадаю: десять евристик Нільсена вийшли у 1994 році, коли мегабайти інтернету і пам'яті були на вагу золота. Можливо, зі штучним інтелектом ми ще повернемось до оптимізації цих двох показників. Та поки що досвідченому дизайнеру потрібне протилежне вміння: розуміти, коли ці евристики можна порушити.

Візьмімо пейволи. Погано задизайнений пейвол з купою візуального шуму чудово конвертує. Розбивка пейвола на кілька кроків конвертує. Тіньові, не зовсім чесні прийоми конвертують чи не найкраще. Жодне з цих рішень не пройшло би перевірку класичними евристиками, а гроші вони приносять.

Те саме з правилом трьох кліків з дизайну 90-х. Сьогодні система відповідає миттєво, і користувачі готові клікати та залипати скільки завгодно. Значно важче інше: привести людину до вас і переконати, що це те місце, де їй захочеться лишитись.

Жаргон працює як спеції

І нарешті професійний жаргон. Усі ці модні слова й англіцизми, без яких не обходиться жодна команда. Для мене жаргон працює як спеції. Коли ви розумієте, що стоїть за словом, і кидаєте його вчасно й до місця, це фінальний штрих до того, як вас чують колеги.

Є тут і невидима частина. У кожній компанії негласна частина адаптації: вловити, якими словами оперують колеги, особливо ті, хто має авторитет. Опануєте цей словник, і ви вже ніби свій.

Але жаргон легко перетворюється на власний карго-культ. Щойно ви починаєте кидати модне слово, не розуміючи, що за ним стоїть, воно працює проти вас. Ви говорите його в суху землю і звучите непереконливо саме перед тими, на кого хотіли справити враження. Виходить те саме, що з фреймворком, який годують вигаданими даними: форма є, змісту немає. Баззворд без розуміння — не швидкий шлях до авторитету, а спосіб його втратити. Слово стає порожнім жетоном, який ви показуєте, щоб зійти за свого, і досвідчений колега чує це з першого речення.

Спільне в усіх трьох історіях одне. Фреймворк, евристика чи баззворд лишаються інструментом рівно доти, доки за ними стоїть розуміння. Щойно розуміння зникає, а ритуал лишається, інструмент перестає бути інструментом. Залишається сова. І глобус.