Що станеться, якщо в одній кімнаті на цілий день зустрінуться студенти курсу з фасилітації групових зустрічей, представники Міністерства у справах ветеранів України, психологи і команда особливого проєкту, яка живе ним роками?

Сила та унікальність кейсу, про який ми сьогодні розповімо, — у поєднанні двох речей. Перша — глибока підготовка й професійний дизайн взаємодії, які закладають міцний фундамент і не дають збитися з правильного курсу. Друга — готовність адаптуватися вже в моменті, коли реальність вносить свої корективи.

Саме ця комбінація і привела команду до потрібного результату — але пропонуємо не забігати наперед, і прочитати цю історію з початку.

Якщо коротко: фасилітація — це процес, у якому нейтральна людина, фасилітатор, веде групу до спільного рішення. Вона відповідає не за зміст обговорення, а за те, як група до цього змісту доходить: за структуру, послідовність кроків і за те, щоб кожен голос за столом був почутий. Далі — як це виглядало на практиці, в межах однієї фасилітаційної сесії тривалістю в один день.

Знайомство з Абілітаційним центром

На кожному потоці студенти курсу Facilitation of group meetings з Оленою Кізіменко мають нагоду застосувати навички на практиці — в якості курсового проєкту вони дизайнять кілька фасилітаційних сесій для реальних організацій, інколи — навіть фасилітують котрусь з них. Група, що випустилась у травні 2026 (а це, на хвилиночку, вже десятий набір курсу!) отримала саме таку нагоду — і використала її на максимум.

«Це доволі рідкісна історія, коли ми в процесі навчання ще й встигаємо провести цю сесію. Часто це повʼязано з NDA, адже під час проведення сесій групи обговорюють закриту, внутрішню інформацію. Тож зазвичай ми обмежуємося лише дизайном сесії та підготовкою всіх матеріалів для її проведення, а фасилітують сесію самі замовники. Цього разу окрім запиту на дизайн була також опція безпосередньої фасилітації — і я дуже вдячна Анні Горкун за цю довіру та відкритість. Сесію ми провели буквально на наступний день після випускного: в понеділок був випускний, у вівторок — сесія. Це був цілий день у просторі Центру абілітації із запрошеними гостями, більшість з яких ніколи одне одного не бачили. Відповідно, нам треба було ще пройти етап знайомства, зібрати очікування від зустрічі», — Олена Кізіменко, кураторка та авторка програми курсу.

У центрі кейсу — команда Абілітаційного центру у Львові, першого закладу такого типу в Україні. Він допомагає ветеранам і людям, які постраждали від війни, — з ампутаціями, на кріслі колісному, після важкого психологічного досвіду — набути навичок, потрібних для повернення до життя в суспільстві. Сам термін «абілітація» прийшов із підліткової психології, де він означає перехід від дитинства до дорослості через набуття корисних навичок; команда центру переносить цю логіку на реінтеграцію ветерана, який після поранення опиняється в новому для себе стані й потребує подібного шляху адаптації.

Ініціатива не просто спрацювала — вона набула обертів, і з часом команда прийшла до того, що подібні центри абілітації варто відкривати в інших містах. Для цього потрібно створити Школу абілітації, розібратись, куди саме рухатись, і як передати підхід іншим командам без втрати того, що робить його дієвим.

«Кожного разу, коли ми запускаємо щось нове, найважливішим етапом є саме планування. Саме тоді формується фундамент майбутнього проєкту. Якщо цей етап пропустити або провести формально, дуже легко втратити темп, зіткнутися з непорозуміннями в команді чи закласти помилки, які потім доведеться виправляти вже під час реалізації», — Анна Горкун, керівниця проєкту «Львівський абілітаційний центр».

У пошуках запиту

Найбільша перевага фасилітації як інструменту — універсальність: вона працює для будь-якої команди, де людям потрібно узгодити бачення й дійти до спільного рішення, незалежно від сфери. Різниця тут лише в контексті — а сам принцип, як допомогти людям порозумітися й рухатись далі, залишається тим самим і з Центром абілітації, і з будь-якою іншою командою.

Разом з тим, один із найважливіших ефектів фасилітації проявляється ще до самої сесії — на етапі, коли запит тільки формулюють.

«Досвід проведення сотень фасилітаційних сесій дає мені можливість з впевненістю сказати: 90% успіху сесії — це якісний збір запиту та підготовка до неї. Зазвичай на це йде в 7–8 разів більше часу, аніж на саму зустріч», — Олена Кізіменко, кураторка та авторка програми курсу.

Потреба пояснити стороннім людям запит з нуля часто дає додаткові бонуси команді замовника — з'ясовується, що не все всередині команди таке очевидне, як здавалось раніше. Десь бракує спільного розуміння мети, десь по-різному уявляють фінальний результат, а десь задача сформульована так, що кожен трактує її трохи інакше.

«Навіть проговорюючи запит, ти дуже сильно переоцінюєш, що тобі треба і ще раз ніби валідуєш його, думаєш про інших людей. Це такий у мене підхід. Я дуже люблю щось розповідати, а потім дивитися на реакцію, слухати запитання уточнюючі. Це дає тему для роздумів, чи правильно тебе розуміють і чи правильно тебе зрозуміють в майбутньому. Тому це дало мені можливість, відповідаючи на уточнюючі запитання, просто для себе самої визначитись з задачею і що в фіналі я хочу отримати», — Анна Горкун, керівниця проєкту «Львівський абілітаційний центр».

Саме тому у цьому випадку запит на сесію був не лише про те, щоб спланувати запуск. Команда вже давно жила всередині теми, знала контекст, розуміла важливість проєкту — і водночас потребувала простору, щоб зробити крок назад, видихнути й подивитися на майбутні дії ширше.

«Я максимально хотіла наситити команду інформацією, думками і подивитись, як ми можемо взаємодіяти: і познайомитись краще, і зрозуміти, як ми будемо рухатись далі, і навіть, з ким ми будемо рухатись далі», — Анна Горкун, керівниця проєкту «Львівський абілітаційний центр».

Зрештою запит склався з двох взаємопов'язаних частин. Перша, основна — конкретні кроки запуску школи. Друга, менш очевидна — переконатися, що всі за столом, від представників Міністерства до психологів команди, бачать процес однаково і розуміють свою роль у ньому. З цього і почали дизайн сесії — зі спільним баченням, яке лишалось перетворити на план дій.

Між підготовкою та гнучкістю

Зазвичай саме на етапі дизайну виникають типові блокери — від організаційних деталей до питань конфіденційності.

«Для цього кейсу група студентів провела декілька сесій з Анною, де з'ясовували як контекст майбутнього проєкту, так і особливості учасників. Основний виклик тут був в тому, що учасники були не знайомі між собою, і додатковою метою Анни було побачити, наскільки вони підходять по духу для реалізації проєкту, чи їм «по дорозі» далі. Як фасилітатори, ми турбуємося про простір, де є місце думкам кожного та кожної, і це дає проявлятися лідерам. Також одним з очікуваних результатів було створення помісячного плану реалізації проєкту аж до запуску, з дедлайнами та відповідальними. Тож наша задача була ще й прокласти місточок між баченням та чітким планом реалізації, і все за один день», — Олена Кізіменко, кураторка та авторка програми курсу.

Після того, як запит уточнюється, команда переходить до дизайну сесії. У випадку Центру абілітації потрібно було спроєктувати цілий день так, щоб учасники поступово пройшли шлях від знайомства одне з одним та темою до спільного бачення й конкретного плану запуску.

«Найбільшим викликом було спроєктувати день так, щоб він одночасно допоміг команді сформувати спільне бачення Школи абілітації й завершився конкретним планом запуску. Хотілося, щоб кожен блок природно підводив до наступного, а учасники не просто виконували вправи, а поступово рухалися від знайомства з темою до спільного таймлайну», — Анастасія Вольчак, Operation Specialist at Headway Inc.

Складність роботи фасилітатора полягає в тому, що він думає не лише про адженду та таймінг, а про те, в якому стані всі мають перейти до наступного етапу — тримає одночасно і динаміку, і настрій, і результат.

«Найбільше мені сподобалося проєктувати цілісний досвід учасника, а не окремі вправи. Було цікаво думати про те, який стан має бути після кожного блоку і як одна активність готує ґрунт для наступної», — Анастасія Вольчак, Operation Specialist at Headway Inc.

Але навіть добре продуманий дизайн рідко залишається незмінним із першої спроби. Глибока підготовка — це і про готовність переглядати вже готовий сценарій: команда кілька разів змінювала та уточнювала структуру й таймінги.

«Майже ніколи ми не зупиняємося на першому плані зустрічі. Через величезну кількість різних технік, за допомогою яких можна досягати цілей зустрічі, інколи важко буває зупинитися і не покращити зустріч ще трішечки. І ще трішечки. При обранні технік спираємося на розмір групи, намагаємося передбачити всі нюанси, починаючи від потрібних канцтоварів, розстановки меблів, закінчуючи формулюваннями питань, з якими фасилітатор звернеться до групи», — Олена Кізіменко, кураторка та авторка програми курсу.

Важливий етап, про який не варто забувати — це проміжні та фінальні погодження дизайну зустрічі з замовниками. В форматі курсу це так званий «захист кейсу», в реальному житті — це окремі зустрічі, на яких фасилітатор демонструє створений ним план та пояснює, що для чого ми будемо робити та який результат, явний чи неявний, отримаємо після завершення. Це важливий етап для збору зворотного звʼязку та керування очікуваннями, та запорука, що фасилітатор поведе групу саме туди, куди потрібно замовнику.

До викликів задачі додалися й зовнішні реалії життя в Україні: частина команди й учасників мала їхати з Києва до Львова. Ситуацію значно ускладнювали обстріли, затримки потягів та відключення світла.

День Ікс: керування таймінгом та логіка роботи

Сесія все ж відбулася. Команда доїхала, всі учасники зібралися в одному просторі на цілий день — і саме тут дизайн, продуманий на папері, нарешті зіткнувся з живою групою людей. Основною фасилітаторкою сесії була вже випускниця курсу, Людмила Михальчишин, а Олена Кізіменко як кураторка виконувала функції ко-фасилітатора та моральної підтримки.

Стало зрозуміло, наскільки офлайн-формат вимагає продумування деталей на етапі підготовки: від того, скільки часу насправді йде на перехід між блоками, до того, як тримати увагу групи після обіду, коли потрібно дати паузу, а коли — навпаки, не втрачати темп.

«Найбільшим викликом стало керування таймінгом. Я швидко зрозуміла, що в офлайн-сесії потрібно планувати не лише самі активності, а й достатній час на перерви, повернення учасників до роботи та інші організаційні моменти, які на етапі підготовки легко недооцінити», — Людмила Михальчишин, основна фасилітаторка сесії, Product Designer.

Якісний дизайн сесії допоміг команді ще на етапі підготовки й проведення побачити нові аспекти кейсу, яким раніше не приділяли уваги — і протягнути нитки кожного з них крізь загальне полотно.

«Я мала досить чітке уявлення про те, як має проходити фасилітаційна сесія, оскільки студенти розгорнуто презентували це під час захисту кейсу, і в результаті проведення зустрічі ми досягли головної мети: провели якісну роботу, сформували спільне бачення та отримали конкретні результати. Співпраця під час підготовки також була дуже комфортною. Ми легко знаходили спільну мову з фасилітаторками, швидко ухвалювали рішення та підтримували одна одну», — Анна Горкун, керівниця проєкту «Львівський абілітаційний центр».

Саме після проведення найчіткіше проявилась цінність поєднання планування та гнучкості: продуманий дизайн дає таймінги й переходи між блоками, а робота з живою групою показує, де саме потрібно дати більше часу для обговорення, а де виникла потреба в обговоренні теми, яка не була запланована.

«Найбільше я забрала з цього досвіду навичку структурувати інформацію і будувати логіку роботи над завданням. І ще одна важлива навичка — це вміння працювати в команді над складними завданнями, домовлятися і знаходити спільне рішення. Думаю, це точно стане в нагоді не лише у фасилітації, а й у будь-якій проєктній роботі. Весело, продуктивно та цікаво, в гарній компанії колег з курсів», — Надія Ізвекова, Talent Acquisition & Recruitment Officer, Mercy Corps.

Пост-фактум: результати та очікування

Хороша фасилітація не закінчується в момент, коли сесія завершилась — цінність побаченого й ухваленого стає зрозумілою тільки з часом, коли команда вже живе з результатами.

Якщо для команди фасилітаторок і студентів результат — це передусім навички й досвід, то для самої замовниці, яка ініціювала сесію, цінність вимірюється інакше: чи отримала вона те, заради чого все починалося — робочий план запуску школи, команду, яка розуміє, куди рухається далі, і робить це синхронно.

«Для мене цінність цього кейсу полягає в тому, що ще на самому початку ми зібрали всіх ключових учасників процесу, змогли відкрито обговорити свої очікування, ризики, бар'єри, ідеї та сформувати спільне бачення того, куди ми рухаємося. Такі сесії допомагають не просто скласти план дій. Вони створюють відчуття спільної відповідальності за результат і перетворюють окремі ідеї на реалістичний план дій. У випадку Школи абілітації це особливо важливо — я щиро вірю, що цей підхід потрібно масштабувати. Для цього недостатньо лише мати хорошу ідею: потрібно, щоб люди разом її осмислили, домовилися про спільні принципи роботи та стали партнерами у її реалізації», — Анна Горкун, керівниця проєкту «Львівський абілітаційний центр».

Те, чого чекала замовниця, справдилося — план і спільне бачення команди. Студентки ж зізналися, що для них важливіше інше: чи витримає цей план випробування часом.

«Хотілося б побачити, що створений під час сесії план став реальною основою запуску школи, а не залишився лише артефактом після воркшопу. Було б цінно почути, що команда продовжує використовувати напрацьовану логіку, розуміє свої пріоритети й має спільне бачення того, куди рухається», — Анастасія Вольчак, Operation Specialist at Headway Inc.

Фасилітація — не чарівна паличка, яка розв'язує проблеми команди та видає рекомендації, які точно приведуть до потрібного результату. Як показав курс, це швидше турботливо створений та курований простір, де команди можуть відкинути шум, рутину, і здатні створити разом справді важливе.

У цьому кейсі найважливішим виявився баланс — між глибокою підготовкою і готовністю відступити від плану, коли цього вимагають реалії. Так все і вийшло — реальна команда, реальні обмеження та реальна відповідальність за результат, хоча й під менторством досвідченої фасилітаторки. І це — досвід, який не так вже й легко здобути, а забути — неможливо.