Анімація як стратегія: як український мультфільм формує нові покоління

Культурний код у кожному кадрі

Анімація — це спосіб розмови з наймолодшими глядачами на підсвідомому рівні. Саме в дитинстві формуються перші уявлення про добро і зло, про рольові моделі, про те, що красиво, справедливо і «правильно». І в цей момент важливо, хто саме говорить до дитини — Спайдермен чи Котигорошко, англомовна принцеса чи героїня українського фольклору.

Олег Маламуж наголошує: «Якщо ми не закладаємо свої сенси в контент, то це зробить хтось інший». Діти закохуються в персонажів, яких бачать на екрані, — і ця закоханість перетворюється на мрію. Мрію бути схожим, діяти як герой, думати як він. І ця мрія може йти в розріз із реальністю, але саме вона стає основою майбутніх цінностей.

Американська індустрія давно зрозуміла силу такого впливу. Тому улюблені герої супроводжують дитину з раннього віку: у серіалах, книжках, іграшках, навіть у дизайні упаковок. Це не просто маркетинг-стратегія — це закладення культурного коду. І він працює. Пояснити любов до американської культури часто легше через мультфільми, ніж через історичний аналіз.

В українських реаліях цей інструмент довгий час був або недооцінений, або використаний неефективно. Але «Мавка» продемонструвала: ми теж можемо створити сильного персонажа, який стане символом, джерелом натхнення і культурним маркером. Питання лише в тому, чи готові ми інвестувати в зміст, не лише в форму.

Не менш важливо — як саме анімація формує світогляд. Наприклад, у студії Маламужа працюють над серіалами, де діти вчаться вітатися, дружити, поводитися, коли захворіли. Звичайні речі, які часом не проговорюються вдома. Контент створюється за участі психологів, екологічно, з повагою до дитячої чутливості. Це вже не просто розвага — це інструмент виховання.

Інакше кажучи, кадр — це не просто зображення. Це точка впливу. Це частинка національного наративу. І якщо ми не заповнимо її своїм змістом — вона буде заповнена чужим.

Як трансформувалась українська анімація

Мова — це не просто слова. Це основа того, як ми думаємо, сприймаємо світ і будуємо професійну комунікацію. В анімаційній індустрії, яка історично формувалась у тіні радянського спадку, використання термінів — це питання ідентичності.

Олег Маламуж поділився, як під час створення першого українського підручника з анімації команда зіштовхнулася з парадоксом: української термінології у багатьох випадках просто не існувало. З одного боку — радянський наратив із застарілими ідеологізованими поняттями. З іншого — англомовна термінологія, яка часто не адаптується до нашого контексту або не має прямих аналогів. Рішення? Створити нову мову.

Це була робота на перетині лінгвістики, технологій, культури і бізнесу. Команда свідомо відійшла від «радянщини» та орієнтувалася на стандарти, прийняті у США та Європі. Ідея була проста, але потужна: уніфікувати професійний лексикон так, щоб українські аніматори могли легко комунікувати з колегами з інших країн, переходити між індустріями — від моушн-дизайну до ігрової графіки — без необхідності «перекодовувати» терміни.

Коли студія прагне працювати за міжнародними стандартами, вона має звучати зрозуміло для ринку. Термінологія стає елементом експортної готовності, бо коли тебе не розуміють — тебе не наймають.

Ще один важливий аспект — освіта. Сьогодні Олег навчає студентів, як стати частиною глобальної гри, а не залишатися глядачем. Він вірить, що якщо ми як країна хочемо готувати фахівців нового рівня, то маємо дати їм мову, якою говорить світ. І це не лише питання зручності, а й питання конкурентоспроможності. Адже злагоджена термінологія — це фундамент індустрії, яка претендує на системність.

Якщо вам цікаво, як побудоване навчання та які навички допомагає розвинути Олег, радимо переглянути ось цю лекцію.

500 фахівців і 7 років роботи: як з’явилася «Мавка»

Коли ми чуємо про прем’єру повнометражного мультфільму, зазвичай уявляємо готовий продукт: яскраву картинку, чарівну музику, емоційних персонажів. Але за цією магією — роки праці, сотні людей і тисячі невидимих деталей. Створення «Мавки» — це приклад того, як виглядає повноцінне будівництво креативного «корабля».

Олег Маламуж порівнює проєкт із будівництвом крейсера: «Ти створюєш конструкцію, кожна каюта якої — окремий процес: фон, анімація, звук, спецефекти. Все має працювати синхронно, інакше корабель не попливе». Над «Мавкою» працювали понад 500 спеціалістів: від сценаристів і художників до фахівців з рендерингу, композитингу та візуальних ефектів. І кожен з них тримав на плечах частинку великого всесвіту.

Кожен кадр — це десятки ітерацій. Один лише анімаційний рух персонажа міг займати до року роботи. Деякі сцени створювались роками: через технічну складність, а часом — через обмеження ресурсів. В одній сцені, наприклад, довелося створювати масову симуляцію — ціле стадо зубрів у русі. Це не просто домальована масовка — це алгоритмічна система з фізикою, світлом, текстурами.

Якщо не бачили мультик, перегляньте зараз хоча б трейлер — ви будете вражені якістю анімації і кількістю героїв — і неодмінно захочете переглянути повну версію.

Режисер у такому проєкті — не лише креативник, а ще й кризовий менеджер, координатор, архітектор. Він має бачити цілісну картину і водночас помічати дрібниці: чому в кадрі з’явилася сумка, яка зникла раніше, чи не з’явився меч у сцені, де його вже бути не мало… Помилка — це кілька годин рендерингу, десятки тисяч гривень і зіпсований фрагмент.

Олег розповів, що іноді у команда влаштовувала своєрідну гру: потрібно було знайти кадр, де щось пішло не так. Масштаб вимагає не тільки творчості, а й системності.

«Мавка» — це марафон, довжиною в сім років, де на фініші команда отримала не лише прем’єру, а кейс, який змінив правила гри для всієї індустрії.

Фільм — це свого роду стартап

Створення фільму сьогодні дедалі більше нагадує запуск стартапу. У тебе є ідея, є гіпотеза, що її «купить» глядач, і є команда, яка вірить у цей задум. Далі — все як у технологічному бізнесі: створюєш прототип (тизер або трейлер), тестуєш реакцію (на пітчингах або фестивалях), шукаєш інвесторів (гранти, фонди, приватний капітал), масштабуєш — і лише потім запускаєш продукт на ринок.

Продюсер має знати, які ризики бере на себе, вміти планувати фінансування, відповідати за переговори, ліцензії, дистрибуцію, маркетинг.  І тут проявляється ключовий виклик української індустрії — «непереносимість» традиційного бізнес-мислення на креативну сферу. Багато інвесторів, які приходять з інших ринків, наприклад, будівництва чи торгівлі, намагаються впроваджувати знайомі підходи, але кіновиробництво — це не будівництво торговельного центру. Це продукт, у якому велика частка — нематеріальна: ідея, сценарій, глядацька емоція.

У результаті — проєкти, в які вкладено мільйони, закриваються без релізу, або виходять на екрани без належної підготовки — бо неможливо «керувати анімацією, як відділом продажів», підкреслює Маламуж.

Щоб продюсер був ефективним, він має розуміти специфіку індустрії: як працюють пайплайни, що таке рендеринг, чим відрізняється препродакшн від девелопменту, як оцінити ризики сцени зі спецефектами, і чому маркетинг може з'їсти третину бюджету. 

У Голлівуді 30% на маркетинг — стандартна витрата, а Україна досі переважає продакшн-центричний підхід. Але без промо навіть найкращий продукт залишається непоміченим. Якщо українська анімація прагне глобального успіху — інвестиції в маркетинг мають стати нормою.

На чому заробляють фільми

Україна, попри амбіції, залишається малим ринком у глобальному кінематографі. Один лише внутрішній прокат не здатен покрити бюджет повнометражної анімації, який може сягати мільйонів доларів. Саме тому вітчизняні автори вдаються до копродакшну, у межах якого кожна країна-учасник зобов’язується показати фільм на своєму ринку.

Часто своїх кокреаторів для копродакшну можна зустріти на міжнародних форумах, фестивалях чи конференціях. Такі моделі схожі на венчурні інвестиції: є велика ідея, є команда, і є віра, що ця історія «вистрелить». Успішний копродашн не лише про гроші, а й прознання, нетворк, доступ до локальних дистриб’юторів. Усе це — більше шансів на виживання та масштабування картини.

Доходи від створення картини не повинні закінчуватися кінотеатром, телебаченням і інтернетом. «Мавка» довела це на практиці: навколо персонажа був створений цілий бренд-всесвіт — від дитячих книг і зошитів до напоїв і косметики. Понад 300 товарів, ліцензованих під брендом фільму, з’явилися на полицях українських супермаркетів. Це унікальний кейс для країни.

Такий успіх — не випадковість. Команда свідомо планувала мерчендайзинг ще на етапі розробки. Це стратегія, яка вимагає впізнаваного візуального стилю, історії, яку можна тиражувати. Лише так дитина, яка бачить героїню в кіно, захоче побачити її на шкільному пеналі чи альбомі для малювання.

У стартапах ти тестуєш ідею за тижні. У фільмах — за роки. І все одно маєш планувати, як вона житиме далі. 

Кожен проданий товар — це ще один контакт з глядачем, ще одна точка дотику, ще один шанс залишити свій слід в індустрії. Анімація може і повинна стати точкою культурного зростання нації, якщо отримає належну увагу — від термінології до маркетинг-каналів. 

Голлівуд давно грає в довгу: там проєкти плануються на десятиліття вперед, сценарії тестуються через короткометражки, бюджети включають маркетинг як обов’язкову складову, а кожна історія — це потенційна франшиза з мерчендайзингом, іграми та коміксами. В Україні ж ми тільки починаємо опановувати ці правила: часто фокусуємося лише на виробництві, нехтуючи просуванням, іноді шукаємо дистрибьютора вже після завершення стрічки, а продажі додаткової продукції досі сприймаються як «бонус плюс».

Але потенціал нашої країни — колосальний. «Мавка» — яскравий приклад того, як ідея перетворюється на індустрію. І найголовніше — в нас є кому вчитися. Досвід Олега — це живий приклад того, як поєднувати творчість, підприємництво та культурну місію. Це не лише про створення фільмів — це про створення майбутнього інструментами сучасного.

‍