Диявол криється в деталях: 11 додрукарських помилок, які перетворюють шедевр на макулатуру

Отже, ділимося порадами Шона, які допоможуть не повторювати чужих помилок.

Вичавлюй максимум із зображень, які надав клієнт

Бачу, як вона дивиться на мене… На ній важливі люди: виконавчий директор і чотири вершники його фірми. Шкода, що вони трохи не в фокусі. Один демонструє дорогий годинник, у всіх келихи з вином. Відчуваю, що вони формулюють амбітні цілі, і там фігурує розгорт журналу, над яким я так наполегливо працював. Я ж доповів, що місця для фотки на розгорті більше нема — все зайняли цитати. А вони мало того, що замовляють достобіса ретуші, так ще й наполягають вту лити фотку. Їх ніщо не зупинить. Вони стискають обійми і зловісно шиплять на вухо: «Гонорар тобі платимо ми». Крапля поту проступає на моєму чолі — я раптом розумію, що був неправий. Сідаю за монітор і вичавлюю з фотки максимум ефекту. Вони всміхаються й кажуть: «Є й гарна новина. Фотку було затверджено».

Не відштовхуй глядача зображенням, якщо клієнт не саме цього хотів

Епатажні зображення — корисний інструмент дизайну. Зображення, яке кидає глядачеві виклик, спонукає задуматися, — одна з найпотужніших форм візуальних комунікацій. Неприємні, агресивні зображення — елемент цієї гри. У правильному контексті вони працюють дуже ефективно. Інше діло — епатаж заради епатажу. Таке відштовхує, у цьому немає художньої дисципліни. Увагу ми, може, і привернемо, але на довгій дистанції не отримаємо нічого, крім роздратування й негативу. Якщо наш клієнт Sex Pistols, то все в порядку — завдання в цьому й полягало. Однак більшість клієнтів хочуть викликати позитивну реакцію. Річ у тому, що комунікація не буває нейтральною. Реакція завжди чітка або невиразна, позитивна або негативна. Роль дизайнера — допомогти згенерувати чітку й позитивну реакцію.

Пильнуй, щоб важливі деталі не стали на згин

Фотографія навиліт у книжному або журнальному розгорті — ефектний візуальний прийом, деякі зображення так і просять: «Зроби мене якнайбільшим». Пейзаж або архітектура прекрасно працюють на розгортах, особливо якщо додати виразної типографії в заголовок, — виходить парадний вхід у статтю або розділ. Однак не треба забувати, що в цій конструкції є важлива деталь — згин.

Проєктуючи розгорт, ми мислимо ліву і праву частину як одне ціле. Плаский монітор нам так розгорт і показує — замість корінця тонка лінія, однак у реальній книжці й реальному журналі існує корінець, і він з’їдає частину розгорту. Пейзаж цю обставину зазвичай переживає безболісно, чого не скажеш про портрет. Розрізати згином розгорту чиєсь обличчя — смертний гріх у дизайні. Не відрізайте людині ніс, показуючи обличчя. Переконайтеся, що згин проходить по нейтральній території.

Переводь перед друком усі зображення у 300 ppi

Перед тим як імпортувати щось у макет, треба відсіяти лоурези — для цього є софт типу Adobe Bridge і Photoshop, там можна відрегулювати роздільну здатність. Якщо доводиться обробляти багато різних зображень, то рутину в фотошопі можна автоматизувати, запустити т. зв. дію (в англійському інтерфейсі action). Тільки переконайтеся, що розміри зображень коректно прив’язано до роздільної здатності й усе масштабується правильно. Такий процес гарантує, що всі зображення в макеті матимуть мінімум 300 ppi, якщо не виходити за 100 відсотків їхнього розміру.

Розберися з тим, як роздільна здатність пов’язана з растром

Усі зображення, надруковані в чотири фарби, складаються з точок; такі зображення ще називають півтоновими (англ. halftones). Фотографічний друк інакший, точок там немає; його ще називають безперервно-тоновим або контоном (англ. continuous-tone, contone). Переведення контону в півтон називають раструванням (англ. screening). У виборі методу і параметрів растрування слід враховувати спосіб друку і властивості паперу; від якості растрування прямо залежить якість друку. Лінеатура у 150 lpi — стандарт для якісного друку (газетам достатньо 70–80 lpi; крупніше зерно растру означає, що на газетному папері, який добре всотує фарбу, точки не злипатимуться).

Взаємозв’язок між двома сутностями цілком простий: роздільна здатність зображення має бути приблизно вдвічі більшою, ніж роздільна здатність растру, тому стандарт — 300 ppi і 150 lpi. Це співвідношення дає певну свободу дій. Простіші зображення, із меншою кількістю рівних ліній і кутів, витримують крупніше зерно растру краще за ті, на яких багато дрібних деталей

Продумай послідовну систему іменування файлів

Коли працюєш над масштабним проєктом, буває важко розібратися в корпусі файлів. Іноді клієнт або видавець дають упорядкований корпус текстів та ілюстрацій — усе послідовно і зрозуміло названо. Іноді дизайнеру щастить менше, і тоді є смисл самостійно навести орднунг: спочатку впорядкувати й перейменувати файли. Так буде простіше знаходити й порівнювати зображення, а також підтримувати лінки в живому стані, коли файли мігруватимуть між комп’ютерами чи серверами.

Працюючи з книжками і брошурами, можна починати імена файлів номерами сторінок або розділів — так список файлів буде відсортовано по порядку. Щоправда, у цього методу є вузьке місце: перепагінація сторінок у макеті такий порядок зруйнує. На довгій дистанції яка-небудь проста система нумерування або йменування, не прив’язана до порядку сторінок, може виявитися надійнішою. Зробіть переоблік файлів, проаналізуйте структуру дизайну — і в більшості випадків буде цілком очевидно, яка система упорядкування пасує найкраще

Завжди додавай у цифрові зображення трохи різкості

Якщо уважно придивитися, то фотографіям, зробленим на цифровий фотоапарат, часто бракує різкості, вони трохи розмиті. Річ у тому, що цифрові сенсори завжди дають «шум»: по знімку розкидано крихітні точки випадкових значень, виходить ніби зерно на аналоговій фотографії старих часів. Цифрові фотоапарати намагаються приглушити шум, встановлюючи найменший із допустимих рівнів різкості, а це значить, що треба буде додати різкості на стадії обробки фотографій.

Використовуйте фільтри «Контурна різкість» (англ. Unsharp Mask) або «Розумна різкість» (англ. Smart Sharpen); не раджу базовий фільтр «Різкість» (англ. Sharpen), бо він працює за принципом все-або-нічого й не дає реального контролю над кінцевим результатом. Попереджаю: не перестарайтеся. Перешарплені зображення виглядають гірше, ніж знімки прямо з камери. І ще одне: перед тим як додавати різкість, повністю відрегулюйте всі інші параметри. У черзі на процедури різкість має стояти останньою.

Не обрізай пейзажну орієнтацію в портретну (і навпаки)

До роботи професіонала слід ставитися з повагою. Фотографа це теж стосується; за кожним його кадром стоїть досвід і творче «око», уміння бачити й відчувати композицію. Обрізаючи чужу фотографію в інший формат, дизайнер, швидше за все, приносить у жертву художню якість і композицію. Крім того, це прояв неповаги. Більшість знайомих мені фотографів одну й ту саму натуру знімають і в пейзажній орієнтації, і в портретній, і відповідно будують композицію. Перед тим як зайнятися дизайноктомією, завжди поцікавтеся, чи немає варіантів без цього обійтися. Це правило стосується будь-яких фотографій, репродукцій, ілюстрацій. Прийміть виклик і працюйте з тим, що є.

Возлюби смарт-фільтри, як самого себе

Отже, дизайнер-професіонал працює із зображеннями делікатно і не вносить безповоротних змін в оригінал. Бо так розумно і правильно. А якщо ми хочемо так само делікатно застосувати які-небудь інші ефекти? Чекати після корекційних шарів довелося довго, але цей день настав: у 2007 році прийшов Photoshop CS3, а в комплекті з ним — смарт-фільтри, чудовий інструмент. Смарт-фільтри — логічне продовження смарт-об’єктів, які з’явилися у CS2 й давали гнучкіший інструментарій роботи з векторною графікою.

Смарт-фільтр — це, по суті, корекційний шар для фільтрів. Усе, що вам треба зробити, — відкрити оригінал як смарт-об’єкт і застосувати будь-який фільтр, адже будь-який фільтр, застосований до смарт-об’єкта, стає смарт-фільтром. Смарт-фільтри прив’язуються до шарів відповідних смарт-об’єктів, і далі їх можна редагувати за допомогою «Режимів накладання» (англ. Blending modes), скільки завгодно перегруповувати або взагалі видалити, якщо вони вам більше не потрібні. Смарт-фільтри працюють як векторні маски (англ. Layer Mask), так що можна відкривати вміст, який лежить під їхніми контурами. Що й кому тут може не сподобатися? Смарт-фільтри однозначно варті уваги.

Навчись користуватися дзеркалкою, якщо немає бюджету на фотографа

Коли я здобував освіту, програма передбачала курс чорно-білої і кольорової фотографії. Заднім числом я розумію, що це був один із трьох найважливіших курсів за все моє професійне життя. Я навчився будувати кадр, впевнено тримати в руках хорошу камеру й робити пристойні знімки. Тоді я не здогадувався, як часто виручатимуть ці навички в умовах обмеженого бюджету: сфотографувати музикантів на обкладинку альбому, зняти щось на кулінарну тему для маленького ресторану — я знімав усе, на що не вистачало бюджету.

Якщо можна залучити першокласного професіонала, я так і роблю, але цей варіант не завжди доступний. Ми тепер живемо в цифровому світі, і я постійно знімаю для свого портфоліо. Дня не минає, щоб я не сфотографував який-небудь референс, зразок текстури або фігуру для колажу. Я люблю свою камеру, і це у нас взаємне.

Розберися зі співвідношенням розміру обличчя до розміру тіла

Усе дуже просто: співвідношення розміру голови до розміру тіла впливає на те, як глядач сприймає зображену людину. Назвімо це фейс-коефіцієнтом. Що більше обличчя видно на зображенні, то вищий фейс-коефіцієнт. Там діє специфічна математика, якщо вас цікавить ця тема, але зараз ми обмежимося загальною ідеєю. Це рівняння жваво обговорювали в гендерній площині. Так історично склалося, що, показуючи чоловіків, показують передусім обличчя й тим самим підкреслюють інтелект і риси характеру. А коли йдеться про жінок, то показують більше тіла, іноді всю фігуру, і тим самим підкреслюють зовнішність, дуже часто в чуттєвих тонах. Так заведено майже в усіх культурах. Суть у тому, що дизайнеру незайве звертати увагу на «кількість обличчя» і задуматися над тим, яку ідею зображення несе глядачу​.

Не бійся помилятися

Книги на кшталт «Заповіді графічного дизайну: 365 практичних порад» допоможуть розібратися з основними типами помилок і мінімізувати кількість факапів в роботі. Разом з тим для дизайнера немає надійнійнішого друга, ніж досвід. Практикуйтеся, робіть помилки і практикуйтеся знову — тоді ваші проєкти будуть рости разом з вашими навичками. А якщо ви потребуєте менторської підтримки та фідбеку від досвідченого експерта, завжди чекаємо вас на 2-денному інтенсиві Prepress з Емілем Вольскі.