Blog
/
all articles
/
Українська анімація — це не те, що ви думаєте. 5 міфів про її мову, історію, героїв
У цій статті:

Українській анімації майже 100 років. Однак серед широкого загалу досі побутують міфи та упередження стосовно цього виду мистецтва в Україні. 

Можна впевнено казати, що вітчизняна анімація самобутня та унікальна. Але чи є в неї історія? Чи дійсно українська анімація говорить російською мовою? Як на розвиток анімаційного мистецтва України вплинув СРСР, і які тваринки були найпопулярнішими у наших мультфільмах?

Разом з експертами з Довженко-Центру розвіюю міфи про українську анімацію, її появу та розвиток. Поїхали.

Українська анімація не має історії

Ще як має. 

Історія української анімації почалася майже сторіччя тому — в далекому 1927 році. Саме тоді режисер В’ячеслав Левандовський знімає перший український художній анімаційний фільм  — «Казка про Солом’яного бичка». Автор використав власну унікальну технологію «шарнірних маріонеток».

Українська анімація розвивалася разом зі світовим анімаційним процесом. Можна навести такий факт — Уолт Дісней створює перший мультфільм про Мікі Мауса у 1928 році, на рік пізніше за фільм В’ячеслава Левандовського.

Казка про солом’яного бичка, 1927. В’ячеслав Левандовський.

Українська анімація переважно російськомовна

А от і ні.

Як цей міф взагалі він виник? Доволі просто. Із середини 1960-х років українські мультфільми знімали двома версіями: українською та російською мовами. А от співвідношення плівкових копій, які друкувалися, було нерівним — більшим накладом виходили анімаційні фільми саме російською. Тому цих копій збереглося значно більше, їх частіше демонстрували в кінотеатрах й на телебаченні. Так виріс міф про «російськомовну» українську анімацію. 

Інколи глядачі десятками років не бачили українські версії мультфільмів. А вони могли суттєво відрізнятися від російських. Довженко-Центр послідовно займається відновленням та поверненням саме українськомовних версій анімаційних фільмів.

«Рокіровка (Лінь)», 1979. Євген Сивокінь. Російська версія.
«Рокіровка (Лінь)», 1979. Євген Сивокінь. Українська версія.

Українська анімація лише для дітей

Насправді українські аніматори створювали та знімали й для дорослої аудиторії. 

Існують екранізації творів Миколи Гоголя, Лесі Українки, Тараса Шевченка, Стівена Кінга. Також в архіві української анімації є науково-фантастичні та горрорні сюжети, еротичні драми-мюзикли та інші експерименти з формою та жанрами.

«Квітка папороті», 1979. Алла Грачова.
«Ненаписаний лист», 1985. Євген Сивокінь.

Українська анімація перебувала під сильним впливом російської

Не під таким сильним, як могло б здаватися. 

Так, українська анімація була частиною загальнорадянської та відчувала на собі вплив системи. Однак українським майстрам вдалося сформувати власне впізнаване обличчя. Вони шукали різні джерела натхнення — і в національних темах, а також і в західних (європейських та американських) анімаційних школах. 

До прикладу, в улюбленій всіма серії мультфільмів про козаків (а саме в її першій частині) можна прослідкувати доволі відчутний вплив анімаційної школи Загреба. А у наступних частинах бачимо й діснеївську стилістику.

«Як козаки куліш варили», 1967. Володимир Дахно.
«Як козаки сіль купували», 1975. Володимир Дахно.

В українській анімації неприродно велика кількість бегемотів

Не міф, а чиста правда. І не тільки бегемотів.

Бестіарій української анімації дуже цікавий. У мультфільмах можна зустріти не лише звичних для нашої природи тваринок — зайчиків, білочок, їжачків та ведмедиків. Українська анімація також бере у герої і більш екзотичних представників тваринного світу: бегемотів, качкодзьобів, вомбатів, кенгуру, смугастих слонів. І навіть китів, що літають. 

«Пригоди малюка Гіпопо», 1974. Володимир Гончаров.
«Дивовижне китеня», 1971. Ірина Гурвич.

Українська анімація варта досліджень

Адже описане вище — це лише частина цілого пласту ідей, робіт, митців. Вивчення історії анімації може стати призмою, крізь яку краще роздивитеся контекст, в якому розвивалась вона та українська культура загалом. Тому раджу дати їй шанс.

Текст статті я підготувала разом із експертами Довженко-Центру та кураторами благодійного відеокурсу «Коротка історія української анімації» — Альоною Пензій та Олегом Оліфером. Усі отримані кошти Projector Institute також передає Довженко-Центру — аби відновлювати ще більше українських архівних анімаційних плівок.

ще цікаве
для вас
%
000.00
/ updated /