досвід
З права у графдизайн: історія світчерки Юлії Строй
Ситуація. Є професія та робота зі спеціальністю. Є кар'єрний розвиток, хороші умови в компанії, крута команда. Але немає важливого пункту — драйву від того, чим займаєшся. Що робити в такій ситуації, як наважитися на зміни, організувати їх та пережити. А головне зрозуміти, що саме приноситиме задоволення?
Ділимося історією Юлії Строй — зараз графічної дизайнерки, а в минулому юристки з 5-річним досвідом.
Ділимося історією Юлії Строй — зараз графічної дизайнерки, а в минулому юристки з 5-річним досвідом.
Етап 1. Навчання в університеті
«Після першого курсу юрфаку зрозуміла, що тут щось не те»
Я завжди була творчою людиною. З дитинства любила малювати й це було моїм єдиним хобі, тому з 13 років мріяла стати художницею. Проте коли в старших класах прийшов час обирати професію — я зіштовхнулася з власними ж упередженнями.
«Після першого курсу юрфаку зрозуміла, що тут щось не те»
Я завжди була творчою людиною. З дитинства любила малювати й це було моїм єдиним хобі, тому з 13 років мріяла стати художницею. Проте коли в старших класах прийшов час обирати професію — я зіштовхнулася з власними ж упередженнями.
Думала, якщо ти художниця, то малюєш картини, продаєш їх десь на Воздвиженці й помираєш бідною
До того ж в моєму оточенні тоді не було творчих людей. Та й у сім'ї говорили, що потрібно приносити користь. А яку користь ти приносиш, якщо малюєш? Тоді я ще не знала, що існують багато інших творчих професій, де не обов'язково малювати. Що в креативній сфері є багато інших варіантів.
У мене завжди було загострене відчуття справедливості, тому вирішила йти на право. Рішення було повністю моїм, батьки підтримали. Я вступила на юрфак в Шевченка і після першого курсу зрозуміла, що щось тут не те.
Я думала, що нас відразу почнуть навчати прикладних речей. Виявилося ж, наприклад, що на першому курсі у нас було сім предметів історії, яку я не сильно любила. Для мене це було як каторга. Власне практика почалася аж на четвертому курсі, причому десь в другій його половині, та й те на семінарах. Загалом — відсотків 20 часу.
У мене завжди було загострене відчуття справедливості, тому вирішила йти на право. Рішення було повністю моїм, батьки підтримали. Я вступила на юрфак в Шевченка і після першого курсу зрозуміла, що щось тут не те.
Я думала, що нас відразу почнуть навчати прикладних речей. Виявилося ж, наприклад, що на першому курсі у нас було сім предметів історії, яку я не сильно любила. Для мене це було як каторга. Власне практика почалася аж на четвертому курсі, причому десь в другій його половині, та й те на семінарах. Загалом — відсотків 20 часу.
Поки я після четвертого курсу не пішла на роботу, то не уявляла як це —бути юристкою на практиці
В універі теж була не в своїй тарілці. Намагалася паралельно ходити на різні виставки, в музеї, якось урізноманітнити своє дозвілля, розвиватися в інший бік. Проте розуміла, що все ж працюватиму юристкою, бо вчилася на контракті й не хотілося, щоб батьки платили за навчання дарма. До того ж немалі гроші на той час.
Після денного бакалаврату я вступила на заочну магістратуру й пішла паралельно працювати в суд секретаркою судового засідання.
Після денного бакалаврату я вступила на заочну магістратуру й пішла паралельно працювати в суд секретаркою судового засідання.
Етап 2. Перша робота
«Це відчуття, коли ніби потрапила в рай, коли все має подобатися, а ти сидиш у депресії»
У суді я пропрацювала два роки, а паралельно навчалася. Цей досвід був дійсно цікавий — тоді я зрозуміла, що була дуже наївною, оскільки наша судова система має багато підводних каменів. Я носила великі томи судових справ і бігала з ними з першого на четвертий поверх.
Тоді ж зрозуміла, що продовжувати працювати в державному органі — безперспективно. По-перше, дуже малі гроші. По-друге, щоб дертися кар'єрною драбиною потрібно мати своєрідний тип особистості: проривний, пробивний, вміти лавіювати між інтересами. Це було взагалі не про мене. У підсумку — паралельно з судом я закінчувала курси юридичної англійської, отримала кембриджський сертифікат для підтвердження володіння мовою й влаштувалася в міжнародну компанію.
Це був новий рівень, зокрема зовсім інший рівень відносин. У суді ти чітко відчуваєш субординацію. Тут — приходиш на зустріч і генеральний директор мільярдної компанії вітається з тобою, молодшою юристкою, за руку.
«Це відчуття, коли ніби потрапила в рай, коли все має подобатися, а ти сидиш у депресії»
У суді я пропрацювала два роки, а паралельно навчалася. Цей досвід був дійсно цікавий — тоді я зрозуміла, що була дуже наївною, оскільки наша судова система має багато підводних каменів. Я носила великі томи судових справ і бігала з ними з першого на четвертий поверх.
Тоді ж зрозуміла, що продовжувати працювати в державному органі — безперспективно. По-перше, дуже малі гроші. По-друге, щоб дертися кар'єрною драбиною потрібно мати своєрідний тип особистості: проривний, пробивний, вміти лавіювати між інтересами. Це було взагалі не про мене. У підсумку — паралельно з судом я закінчувала курси юридичної англійської, отримала кембриджський сертифікат для підтвердження володіння мовою й влаштувалася в міжнародну компанію.
Це був новий рівень, зокрема зовсім інший рівень відносин. У суді ти чітко відчуваєш субординацію. Тут — приходиш на зустріч і генеральний директор мільярдної компанії вітається з тобою, молодшою юристкою, за руку.
Пропрацювала там майже 2 роки, зросла з junior до senior, круто прокачала англійську. Я отримала максимум з тієї роботи й подумала: «А що далі?». А далі тут не хочу бути, тому що це не моє місце. Перша думка — почати свою справу, стартап. Але ти не знаєш з чого починати, грошей на це немає, тому я знову пішла шукати роботу.
Вирішила спробувати IT. Подумала, що там все класне, цікава робота. Планувала взяти хоча б невелику відпустку, але відправила кілька резюме і мені одразу відповіли. Тому вийшло, що з попередньої роботи я звільнялася в нікуди, а під кінець мого двотижневого відпрацювання вже переходила в іншу компанію. Це була велика помилка, про яку досі шкодую: що не дала собі часу відпочити і відразу з одного стрибнула в інше.
Влаштувалася в ІТ компанію, де було все, що тільки забажаєш: класна команда, все технологічно. Я була в захваті, але в підсумку пропрацювала там всього три місяці.
Вирішила спробувати IT. Подумала, що там все класне, цікава робота. Планувала взяти хоча б невелику відпустку, але відправила кілька резюме і мені одразу відповіли. Тому вийшло, що з попередньої роботи я звільнялася в нікуди, а під кінець мого двотижневого відпрацювання вже переходила в іншу компанію. Це була велика помилка, про яку досі шкодую: що не дала собі часу відпочити і відразу з одного стрибнула в інше.
Влаштувалася в ІТ компанію, де було все, що тільки забажаєш: класна команда, все технологічно. Я була в захваті, але в підсумку пропрацювала там всього три місяці.
Фішка в тому, що ти думаєш, прийдеш в ІТ — і там все буде чудово. Але по факту ти робиш все ту ж юридичну роботу, яка тебе не драйвить
Це відчуття, коли ти ніби потрапила в рай, коли все має подобатися. У тебе хороша зарплата, і спортзал, і котики, і їжа, а ти сидиш в депресії. Тобі телефонують батьки спитати як справи, ти відповідаєш «все добре», а вони — «не вірю». Тому після тримісячного випробувального терміну ми поспілкувалися з керівництвом й вирішили, що потрібно розходитися. Після цього почалося найцікавіше.
Етап 3. Період світчингу
«Коли біжиш з роботи в роботу, то не залишається часу, щоб порефлексувати й зрозуміти, чого ти дійсно хочеш в житті»
ІТ здавалося вершиною того, де можна хотіти працювати, а мені це не сподобалося. На щастя, я мала фінансову подушку й нарешті дозволила собі не працювати певний час: взяти відпустку на два місяці, трохи підтягнути здоров'я, приділити час сім'ї. Це було перше правильне рішення — нікуди не бігти. Бо коли біжиш з роботи в роботу, то не залишається часу, щоб порефлексувати й зрозуміти, чого ти дійсно хочеш в житті.
Кілька тижнів взагалі нічого не робила, через місяць почала подаватися на вакансії. Шукала юридичну роботу, бо все ж потрібно заробляти гроші. Почала ходити на співбесіди. Чим більше співбесід — тим менше хотіла десь працювати. Зрозуміла, що точно треба щось змінювати. І мені пощастило.
На одній зі співбесід я дуже добре поспілкувалася з лід-юристкою і вона сказала, що може порекомендувати мене знайомим в їх ІТ-компанію на парт тайм. Це була чудова можливість. Хоч робота й не приносила великих грошей, але закривала базові потреби й давала можливість навчатися чомусь новому.
«Коли біжиш з роботи в роботу, то не залишається часу, щоб порефлексувати й зрозуміти, чого ти дійсно хочеш в житті»
ІТ здавалося вершиною того, де можна хотіти працювати, а мені це не сподобалося. На щастя, я мала фінансову подушку й нарешті дозволила собі не працювати певний час: взяти відпустку на два місяці, трохи підтягнути здоров'я, приділити час сім'ї. Це було перше правильне рішення — нікуди не бігти. Бо коли біжиш з роботи в роботу, то не залишається часу, щоб порефлексувати й зрозуміти, чого ти дійсно хочеш в житті.
Кілька тижнів взагалі нічого не робила, через місяць почала подаватися на вакансії. Шукала юридичну роботу, бо все ж потрібно заробляти гроші. Почала ходити на співбесіди. Чим більше співбесід — тим менше хотіла десь працювати. Зрозуміла, що точно треба щось змінювати. І мені пощастило.
На одній зі співбесід я дуже добре поспілкувалася з лід-юристкою і вона сказала, що може порекомендувати мене знайомим в їх ІТ-компанію на парт тайм. Це була чудова можливість. Хоч робота й не приносила великих грошей, але закривала базові потреби й давала можливість навчатися чомусь новому.
У мене подруга закінчила один із курсів Проджа й порадила мені його. Я відкрила сайт, почала обирати курс, але не знала, куди йти: UI дизайн, UX дизайн, графічний дизайн. Мені всюди було цікаво, але набори на найближчий час були закриті. Проте був курс по ілюстрації і я подумала, чому б не «розмалюватися» знову. Плюс це був хороший спосіб якось поринути в креативне середовище.
Мені здалося, що я не впишуся в креативну
тусовку, бо я сильно припала пилом і всім цим корпоративно-занудним
тусовку, бо я сильно припала пилом і всім цим корпоративно-занудним
Курс по ілюстрації мені потрібен був якраз для того, щоб влитися в цю тусовку: подивитися на креативних людей, набратися лексики, трохи себе розкрити.
Три місяці провчилася офлайн. Це був дуже крутий курс, ти там відпускаєш себе. Тобі кажуть «малюй» і ти ще не знаєш що, але вже робиш це без жодних рамок в голові. Спочатку все одно відчувала себе трохи зажатою. Вливатися було не так просто, але дуже комфортно. Коли завершила курс, то зрозуміла — тут можна розвиватися.
За весь свій попередній професійний досвід я звикла до логічної системи: списки, зрозумілі кроки, командна робота. А ілюстрація — вона дуже творча. Я зрозуміла, що далі хочу розвиватися в креативній професії, але потребую якоїсь системності.
Три місяці провчилася офлайн. Це був дуже крутий курс, ти там відпускаєш себе. Тобі кажуть «малюй» і ти ще не знаєш що, але вже робиш це без жодних рамок в голові. Спочатку все одно відчувала себе трохи зажатою. Вливатися було не так просто, але дуже комфортно. Коли завершила курс, то зрозуміла — тут можна розвиватися.
За весь свій попередній професійний досвід я звикла до логічної системи: списки, зрозумілі кроки, командна робота. А ілюстрація — вона дуже творча. Я зрозуміла, що далі хочу розвиватися в креативній професії, але потребую якоїсь системності.
Етап 4. Друга професія
«Почала вивчати, що таке графічний дизайн і зрозуміла, що це моє»
Цей баланс творчого й логічного я знайшла в графічному дизайні. Почала шукати відповідні курси. У Проджі тоді відкритих не було і я пішла на базовий в School of Visual Communication, де провчилася місяць, захистила свої проєкти, і остаточно впевнилася у виборі.
Це я вже зараз розумію, що вже в школі займалася графічним дизайном, просто тоді цього не усвідомлювала. Я в той час залипала на ЖЖ і створювала фони, колажі, аватарки, фан арт. Вперше Photoshop я завантажила років в 12, коли в мене з'явився більш-менш потужний комп'ютер. Але не розвивала ці скіли й не сприймала їх всерйоз.
Тоді всім почала розповідати, що хочу бути графічною дизайнеркою. Одна з моїх подруг вже працювала в цій сфері й почала направляти до мене своїх клієнтів. Так я отримала перші замовлення: комусь зробити запрошення, комусь постер. Потім зареєструвалася на UpWork, 99design, заливала свої роботи на Shutterstock.
«Почала вивчати, що таке графічний дизайн і зрозуміла, що це моє»
Цей баланс творчого й логічного я знайшла в графічному дизайні. Почала шукати відповідні курси. У Проджі тоді відкритих не було і я пішла на базовий в School of Visual Communication, де провчилася місяць, захистила свої проєкти, і остаточно впевнилася у виборі.
Це я вже зараз розумію, що вже в школі займалася графічним дизайном, просто тоді цього не усвідомлювала. Я в той час залипала на ЖЖ і створювала фони, колажі, аватарки, фан арт. Вперше Photoshop я завантажила років в 12, коли в мене з'явився більш-менш потужний комп'ютер. Але не розвивала ці скіли й не сприймала їх всерйоз.
Тоді всім почала розповідати, що хочу бути графічною дизайнеркою. Одна з моїх подруг вже працювала в цій сфері й почала направляти до мене своїх клієнтів. Так я отримала перші замовлення: комусь зробити запрошення, комусь постер. Потім зареєструвалася на UpWork, 99design, заливала свої роботи на Shutterstock.
Щоб відчувати себе дизайнеркою потрібно більше, ніж місячний курс
Тоді якраз у Проджекторі був відкритий набір на курс, який ідеально мені тоді підходив, — Graphic Design Fundamentals. Шестимісячне навчання, де не основи, а саме фундаментальні знання в усіх сферах дизайну. Я надіслала заявку й у відповідь отримала лист, що потрібно написати мотиваційку, пройти тестове, та скласти іспит. На всі етапи знадобилося загалом три місяці.
Навіть при вступі в університет так сильно не нервувала, як під час іспиту. Нас всього було людей 50, а місць на курсі 22-25. Загалом іспит тривав шість годин, упродовж яких ми зробили три кейси. Це був дуже жорсткий ліміт, де було необхідно швидко приймати рішення. Додому повернулася як видушений лимон, ніби всі ці години провела в залі.
Далі була співбесіда і я пройшла на курс. Була задоволена собою, бо для мене просто потрапити туди вже було серйозним челенджем. Тоді зрозуміла, що чогось та вартую. Це круто, бо так ти й навчання цінуєш більше.
Навіть при вступі в університет так сильно не нервувала, як під час іспиту. Нас всього було людей 50, а місць на курсі 22-25. Загалом іспит тривав шість годин, упродовж яких ми зробили три кейси. Це був дуже жорсткий ліміт, де було необхідно швидко приймати рішення. Додому повернулася як видушений лимон, ніби всі ці години провела в залі.
Далі була співбесіда і я пройшла на курс. Була задоволена собою, бо для мене просто потрапити туди вже було серйозним челенджем. Тоді зрозуміла, що чогось та вартую. Це круто, бо так ти й навчання цінуєш більше.
На курсі мала чітку мотивацію, тому дуже сильно старалася. Перші три місяці вчилися офлайн, а потім стукнув карантин і ми перейшли в онлайн. Для мене це було ще краще, бо не потрібно було їздити з Броварів на Воздвиженку. Плюс онлайн виявився крутим ще й завдяки тому, що ми вже були знайомі та добре одне одного знали.
Упродовж навчання в нас було чотири курсових проєкти і в трьох з них мене обрав клієнт. На першому мої постери не були прямо топ, але стали одними з п'яти, які замовник взяв для соцмереж. Мій другий проєкт для Фестивалю світла також обрали як переможця.
Упродовж навчання в нас було чотири курсових проєкти і в трьох з них мене обрав клієнт. На першому мої постери не були прямо топ, але стали одними з п'яти, які замовник взяв для соцмереж. Мій другий проєкт для Фестивалю світла також обрали як переможця.
І останній фінальний проєкт — редизайн музею Києва. Там було дуже багато етапів, я в нього дуже сильно вірила. І мені пощастило — музей вирішив його реалізувати.
У підсумку отримала з курсу максимум, який могла. І навіть більше. Бо, по-перше, мене це драйвило. По-друге, моя історія — творити через біль. Тому що коли довго виношуєш ідею, то залишаєш мало часу на її реалізацію. За день до передзахисту я вже майже втрачала свідомість, бо декілька ночей поспіль дороблювала проєкт і сили закінчувались. Але мене дуже драйвила ідея та результат, який в мене виходив, тому я не здавалась.
У підсумку отримала з курсу максимум, який могла. І навіть більше. Бо, по-перше, мене це драйвило. По-друге, моя історія — творити через біль. Тому що коли довго виношуєш ідею, то залишаєш мало часу на її реалізацію. За день до передзахисту я вже майже втрачала свідомість, бо декілька ночей поспіль дороблювала проєкт і сили закінчувались. Але мене дуже драйвила ідея та результат, який в мене виходив, тому я не здавалась.
Редизайн музею Києва від Юлії Строй
Курс закінчився десь на початку серпня. У нас був випуск і я вирішила, що маю хоча б місяць відпочити, відновити сили, наповнити внутрішній ресурс. І тут Саша Трегуб пише в ком'юніті дизайнерів: «Шукаємо графічного дизайнера в Продж». Я подумала, що якщо не зреагую відразу, то візьмуть когось іншого.
Я мала йти на прогулянку і пам'ятаю, що пишу «вийду трохи пізніше, за півгодини». І давай писати мотиваційку, збирати свої проєкти. Відправила відгук на вакансію, через три дні пройшла співбесіду з Сашею, він подивився на мої проєкти і сказав: «Прикольно, давай». Я запитала, «можна хоча б трохи відпочину?», він — «тижня вистачить?», я відповіла, що вистачить. Нещодавно був рік, як я працюю в Проджі.
Я мала йти на прогулянку і пам'ятаю, що пишу «вийду трохи пізніше, за півгодини». І давай писати мотиваційку, збирати свої проєкти. Відправила відгук на вакансію, через три дні пройшла співбесіду з Сашею, він подивився на мої проєкти і сказав: «Прикольно, давай». Я запитала, «можна хоча б трохи відпочину?», він — «тижня вистачить?», я відповіла, що вистачить. Нещодавно був рік, як я працюю в Проджі.
Кілька порад для світчерів від світчерки
1
Взяти паузу на місяць-два, щоб зрозуміти, чого ти дійсно хочеш. Виділити певний час на відпочинок та відновлення сил.
2
Згадати, що тобі подобалося робити в дитинстві, коли ти втрачала лік часу. Це дуже важливе відчуття й треба згадувати, які заняття викликають в тебе такі емоції.
3
Не боятися робити перший крок. Його можна безпечно зробити завдяки курсам. Взяти якусь коротку програму, щоб зрозуміти, чи це дійсно твоє. Особисто для мене самонавчання не сильно працює. А на курсах ти поринаєш у середовище, маєш продуману програму й тому легше освоїти якусь спеціальність.
4
Не думати, що те, куди ти йдеш, точно стане справою твого життя. Я так пішла на курс з ілюстрації. Це була соломинка до того, що мені подобається. Ці навички точно стали мені в пригоді, хоч я й перейшла в суміжну сферу.
5
Заручитися групою підтримки. Я розповідала про свої плани тим, хто мене точно підтримає. І обходила цю тему з тими, хто міг посіяти в мені сумніви. Розповісти їм вже можна тоді, коли остаточно перейдете в нову професію й зможете поділитися першими результатами.
Так, наприклад, в мене було з татом. Я йому розповіла вже коли свічнула професію. Перша реакція — він не прийняв, через кілька днів — ну цікаво. А вже через кілька тижнів він друзям розповідав: «Ось моя дочка, дивіться, що вона зробила. Вона тепер дизайнерка, піде за своєю мрією».
Так, наприклад, в мене було з татом. Я йому розповіла вже коли свічнула професію. Перша реакція — він не прийняв, через кілька днів — ну цікаво. А вже через кілька тижнів він друзям розповідав: «Ось моя дочка, дивіться, що вона зробила. Вона тепер дизайнерка, піде за своєю мрією».
Якщо ви теж готові до змін, але не знали з чого почати — обирайте з понад ста курсів Проджектора за різними напрямками. Якщо ж чітко обрали напрямок, в якому хочете розвиватися, — зверніть увагу на річні професіуми.
Розмовляв: Денис Пристай
Фото: Наталія Азаркіна
Фото: Наталія Азаркіна
Досвід
Сподобалась стаття?
