Професія

В Україні анімація поки що не надто розвинена, і мені дуже хочеться щось зробити, щоб ця сфера стала більш цікавою. Мрію, що ми будемо робити круті мультфільми. Для цього розвиваюся, вкладаю в себе якомога більше ресурсів, щоб вирости як спеціаліст.

Крім того, що я намагаюся стати класним аніматором, я хочу стати крутим режисером.

Кажуть, що гарний режисер — це людина вже після 30-ти, яка пожила і розуміє, що таке життя. Не обов'язково при цьому переживати труднощі. Життя розумієш не через складні ситуації, а через постійний перехід від складного до легкого. Воно циклічне — вгору-вниз, вгору-вниз.

Коли мені було 15, я чітко знала, що хочу робити гарні меблі. Після 9 класу навчалася на дизайнера інтер'єру в художньому училищі. Потім провчилася в університеті рівно рік та кинула, зрозуміла, що зовсім не хочу цього робити.

З того часу почала «шукати себе». Коли пішла з університету, виникла така пустота, що мені просто терміново потрібно було чимось її заповнити. Змінила купу різних робіт. А потім у якийсь момент зі мною стався моушн. Я тоді відкрила After Effects, знайшла якийсь туторіал, трохи поклацала і закрила програму. Повернулася до неї аж через 2-3 роки.

Через якийсь час, коли я вже почала покадрово малювати персонажів, згадала, що коли шукала університет у Києві, знайшла факультет режисури анімаційного кіно. Пам'ятаю, як дуже туди хотіла, але думала, що недостатньо талановита, щоб малювати анімацію. Згадую це і думаю — це коштувало мені 5-6 років пошуків, душевних мук, щоб знайти те, що я й так знала, що «моє». Не що могла б робити, а те, чого хотіла.

Це дуже потужний урок того, що потрібно йти за тим, чого ти хочеш і що цікаво саме тобі. І шляхи самі тебе виведуть, і здібності з'являться, і будуть люди, які допоможуть. Усе вийде. Зараз дуже стараюся робити саме так.

Пам'ятаю свої перші анімації, вони були жахливі. Нічого вартісного, ну що там може вийти перший раз. Але це звичайно був божевільний захват. «Вау, я так можу!» Зараз знаю, що це взагалі не вау. Але оте перше відчуття захоплення дає змогу повірити в себе. Тому що жорсткий внутрішній критик дуже заважає, особливо спочатку.

Зараз взагалі стараюся не сумніватися у власних силах. Це не той стан, який варто в собі допускати. Критика типу «я нікчема» — це дурниці. Якщо щось не вийшло, зазвичай ми схильні узагальнювати — «я в принципі ніхто, невдаха, ніякий спеціаліст». Це неправильно. Треба копати глибше, уточнювати, знаходити те, що ти насправді критикуєш, і вже з цим працювати.

Дизайн створений для того, щоб відповідати на питання, вирішувати задачі. Анімація потрібна, щоб викликати емоцію у глядача, розказувати історії. Моушн-дизайн — це поєднання відповіді на питання і емоції.

Мені не подобається думати, що анімація — лише для розваги. Це залежить від того, який сенс у неї вкладаєш. Якщо є сильна ідея, то це не розвага, це виховання.

Люблю людей, дуже люблю дивитися в очі. Інколи мені говорять: «Ааа, ти з тих, хто любить отак витріщатися?». Коли дуже пильно і уважно дивитися на людину, зазвичай їй стає некомфортно, ніби я намагаюся щось дізнатися чи якось нею управляти. Але це не так, мені просто цікаво вивчати, що відбувається в голові у інших, тому що ми самі не знаємо, що у нас в голові відбувається. А збоку спостерігати — це приголомшливо. Тим більше що я намагаюся відтворювати персонажів, малювати їх та оживляти, і спостереження — дуже важлива частина процесу.

Спостережливість з'явилася тоді, коли я почала займатися малюнком. Тоді я помітила в собі зміни — те, як я ходжу по вулицям, як дивлюся на людей, предмети, лінії, їхнє поєднання, як можу зупинитися десь і сказати «О боже, яка гарна гілка!» або «Як гарно ВСЕ». Коли почала займатися анімацією, фокус уваги трохи змістився з лінії на рух.

Раджу всім піти на курс з імпровізації. Навіть якщо дуже страшно — «там же люди, треба буде виходити перед всіма і щось робити, якось говорити, кривлятися, грати». Хвилююче, але дуже корисно. Я глибше зрозуміла, як відбувається процес зародження емоцій і як їх у собі не стримувати.

Ми звикли думати, що негативні емоції — це погано. Злитися — погано, кричати — погано, гніватися — погано. Але насправді це не так. Це природні реакції на ситуації, треба просто навчитися їх проживати так, щоб нікого не образити.

Улюблений режисер — Міядзакі, звичайно. Ще Веса Андерсона люблю. Усе зрозуміло.

Улюблений персонаж — рибка Поньо. Міядзакі я обожнюю, дивилася його мультики по декілька разів, і кожного разу плакала. «Рибка Поньо на кручі» намальований пастеллю і олівцями, зроблений покадрово. Навіть там, де можна було цього не робити — ні, все малювали заново, тому що Міядзакі так захотів. Це просто фантастика. Неймовірно гарний мультфільм, добрий, світлий.

Якось мене запросили розповісти про професію у Школі Героїв — там в основному діти 5-7 класів. У них є свій коворкінг, вони працюють над проектами, мають ютьюб-канали, пишуть бізнес-плани і моделі. Дивлячись на них, я побачила дуже крутих людей.

Спостерігала таку сцену. Приходить нова дівчинка, менеджер приводить її до групи, знайомить з усіма і каже: «Введіть її у курс справи, розкажіть що до чого». Дівчинку посадили на стілець, усі сіли навкруг неї. Хлопець каже — от як ти сіла? Ти сидиш у закритій позі. Розслабся, обіпрись об спинку, дивись як я розслаблено сиджу. Я мимоволі теж почала вирівнюватися, сідати у «відкриту позу». Це було круто. Тоді зрозуміла, що не треба їм нічого розповідати, просто не заважати. Вони самі розберуться.

Стрес, медитація і спокій

Недавно наштовхнулася на два описи мене людьми. Одні кажуть, що я наймиліша людина на землі, а інші кажуть, що жорстка. Діаметрально протилежні уявлення. Тому чи є сенс рефлексувати на цю тему, вибудовувати свій портрет за словами інших людей?

Завжди було відчуття, що всередині мене дві Лізи. Одна працює, а інша стоїть і контролює. Не розуміла, хто з них я. Відчувала, що я така зайнята, так багато всього роблю, у мене немає часу ні на що, крім роботи. Я з ранку до ночі була в офісі, втомлювалася. А зараз час для мене працює зовсім інакше. У мене дві роботи, я постійно ходжу на якісь курси, умудряюся 5 разів на рік кудись з'їздити відпочити, хоча як це взагалі можливо. Не відчуваю себе ні стомленою, ні замученою.

Перший крок до того, щоб оволодіти часом — звільнитися від стресу. Зрозуміти, що як би не вийшло — так воно і буде. І буде круто. Це позбавить від будь-якого страху і переживань, а весь цей вільний час ти проведеш за більш приємними речами.

А ще моє життя змінилося, коли я навчилася слухати аудіокниги і лекції під час роботи і вловлювати те, що я чую. Звісно, коли я вигадую щось або пишу сценарії, слухати не можу. Але коли роблю анімацію чи ілюстрацію — оце прям круто. Я стільки книг прослухала за минулий рік, вони всі мене змінили.

Не варто боятися нічого — все, що відбувається, це класний досвід. Навіть якщо це повна фігня. Коли виринаєш із якоїсь халепи та дивишся назад — завжди думаєш — якби не ця штука, я б нічого не навчився і не зрозумів.

Майже кожного дня медитую. Медитація накачує і тренує мозок. Я навчилася менше рефлексувати на внутрішні думки і критику, на хаотичні неусвідомлені рухи, типу серфити інтернет, думати про минуле, думати «а що, якби». Навіть не пам'ятаю, коли я останній раз була у стресі.

Мені подобається робити йогу зранку, переключати будильник по декілька разів — ще десять хвилин, і ще, і ще. Подобається пити каву, повільно йти. Дуже не люблю поспішати.

У житті можна робити все. Раніше була переконана, що ти з самого початку обираєш професію, ким ти будеш по життю і до цього йдеш. А якщо ти не вибрав — все. А зараз розумію, що можна робити все що завгодно і коли завгодно.

У майбутнє дивлюся з оптимізмом. У нас є інструменти, щоб себе виховувати, зрощувати і не йти на повідку у технологій. Це самоосвіта, самокопання, медитація, вивчення себе.

Світ стає кращим, коли люди дивляться не зовні, а всередину, покращують себе і вже через себе змінюють все навколо.

У кожного з нас свій власний Всесвіт.