Від стендапів в Україні до аспірантури в Китаї: історія випускниці Projector Тані Корянової

Сім'я радила мені вступати на китайську філологію ще зі школи. Вже в університеті я намагалася бути якомога активнішою, але на 2 курсі познайомилася зі стендап-спільнотою і вирішила у цьому розвиватись. Влітку 2017-го я напевно проживала найкращий час: їздила з концертами, брала участь у розважальному телешоу, думала про переїзд до Києва. Водночас готувалася до IELTS, бо таки хотіла отримати шанс перевірити свою китайську. Університет, де я планувала навчатися, загубив мої документи, але отримати візу вдалося завдяки іншому вишу.

З березня до липня 2018-го я проходила мовні курси. Зі мною були одногрупники з України, тож я мала підтримку. Але мені не все подобалось, наприклад, були неполадки з їжею. Зі сльозами на очах казала собі: от зараз я наберусь досвіду і повернуся додому. На літніх канікулах після першого року ще більше зрозуміла, що хочу назад. Поступово намагалася вибудувати контакт із китайцями, приєдналася до місцевого ком'юніті іноземців, почала подорожувати країною.

Після магістратури я потрапила на аспірантуру (про це далі детальніше), моя спеціалізація — політичні комунікації. Можу поділитися, що тут справді великі університети з гарним обладнанням. Крім того, дуже престижно для китайських універів запрошувати студентів-іноземців, тому їм видають стипендії, оплачують гуртожиток, організовують екскурсії. Водночас коли на першому курсі аспірантури у моїй групі було четверо китайців і я, то жодних поблажок я не відчувала.

Сам досвід навчання тут зовсім інший: в університеті проходять лише лекції, ти ніколи не відповідаєш, а в кінці року готуєш есе на тему, яка зовсім не стосується практичного життя. Тут немає розподілу на авторів статей чи радіо- або тележурналістів, тому в університеті намагаються охопити все й одразу. При цьому, багато теорії, а окремим пластом іде пропаганда. Наприклад, зараз я опублікувала наукову статтю в українському журналі: довго її писала, редагувала, надсилала науковому керівнику. Врешті отримала відповідь, що матеріал неможливо опублікувати в Китаї, бо я ж іноземка. Раніше я цікавилася: як все працює там, де все заборонено? Зараз я це бачу.

У жовтні 2019 року я поїхала на другий курс магістратури і досі не поверталася — у січні почалася пандемія. Я залишилась із собакою друзів, котрі застрягли спочатку на Філіппінах, потім у Новій Зеландії. Стежила за новинами і здавалося, що більше сюди ніхто не прилетить і ми залишимося вдвох із собакою. Не можна було ні вийти з дому, ні купити маску, а про все це я паралельно давала купу інтерв'ю.

У березні 2020 року Китай закрив кордони. Тобто реально виїхати, але не повернутися. У моєму місті давно не було випадків коронавірусу, але кількість іноземців тут сильно зменшилася. Як і число закладів для відвідування та сил повертатися до навчання. До переїзду я проходила Літню школу журналістики Бориса Нємцова у Празі, але проєкт так і не захистила.

Моральним порятунком під час пандемії став мій телеграм-канал «Сетапы про Китай». Я створила його, як тільки приїхала і робила нотатки в телефоні. У січні 2020-го я ж інтенсивно готувала огляди новин, писала про нововведення щодо карантину та згодом про вакцинацію. На піці каналу було 2300 підписників, тоді мені пропонували багато реклами, але не хотіла нічого продавати. Щоранку мала ціль: прокинутись, поділитися статистикою, розповісти новини.

До речі, крім телеграму, я веду свій твіттер. Завела його ще у 2010 році через Александра Рибака (думала: зараз зареєструюсь і почнемо спілкуватися). Пізніше розповідала про підготовку до ЗНО, а потім зробила це платформою для жартів. Дехто на моїх концертах навіть казав: о, ми ж це читали. Відтоді твіттер сильно змінився, наприклад, тут часто обговорюють політичні теми. Я сама інколи беру участь в дискусії, бо відчуваю: це єдине, що тут і зараз можу зробити.

Я пішла на український курс, бо хотіла якогось зв'язку з домом. І одразу стикнулася з проблемою: у завданнях ми працювали над дослідженням брендів Sammy Icon та «Хлебный» і я сильно відчувала віддаленість. Були труднощі й через різницю в часі: мій дедлайн наставав раніше, о 5 ранку. Багато вебінарів я переглядала вже в записі. Водночас я отримала краще розуміння про сучасні діджитал-професії.

Звісно, найбільше мені сподобалась домашка, за яку я отримала 5. Завдання полягало в тому, щоб проаналізувати рекламу Samsung під час церемонії Оскару. Я обожнюю такі інтернет-дослідження. З найменш улюбленого — підготовка презентацій, але вже після курсу стала робити їх кращими. Напевно я хороша користувачка інтернету, але погана ПК. Врешті придумувати ідеї мені значно легше, ніж реалізовувати.

Для фінального проєкту я створювала нейми для Дня пончиків від «Сільпо». Було враження ніби всі мої запити перетворилися на «стародавні традиції» та «синоніми слова пончик», бо здавалось, що це не українське слово. Якось мій хлопець (він новозеландець) заходить у кімнату, я плачу і навіть не можу пояснити: це ніби й донат, але не донат. На захисті було дуже цікаво почути, наскільки по-різному мислили люди та які ідеї пропонували. Зараз «Сільпо» є моїм улюбленим супермаркетом, за яким я дуже сумую. Сподіваюся, що замовник втілить котрусь із запропонованих ідей.

Курс копірайтингу став моїм першим досвідом онлайн навчання. Зараз я в пошуках роботи, але все ускладнюють моя віддаленість, різниця в часі, навчання на аспірантурі. У Китаї ж мені не вистачає скілів для копірайтингу, а ще тут по-іншому продають речі. У країні добре розвинуті електронні продажі й різні сервіси, але іноземців туди не дуже підпускають. Тому ціллю повчитися на курсі було ще й відійти від усього, що оточує мене зараз. А зрештою навчання допомогло прискорити мислення та фонтанувати більше ідей. Тож зараз сиджу, читаю розсилки і думаю: о, і туди, й туди треба піти.

Наявність сертифікату дала мені змогу собою пишатися, бо відколи я перестала займатися гумором, переїхала, завела сімейне життя, моє самолюбство казало: а що далі? Зараз же я не бачу себе в журналістиці. З одного боку, ще багато зусиль потрібно докласти до вивчення мови. Крім того, тут важливі зв'язки, а я веду спосіб життя іноземки. Не хочу інтегруватися від самого переїзду й досі. Тому в планах наразі — ще одна наукова стаття до літа 2023 року і дисертація. А після цього планую нарешті повернутися додому.

Навчатися на онлайн курсах Проджектора реально і в Україні, і за кордоном. Підібрати бажану програму ви можете на факультеті реклами чи маркетингу, а стежити за актуальними вакансіями на ринку — у телеграм-каналі Advertising Цех.

Текст: Тоня Чундак
Фото з архіву Тані