#людипоруч
Марго Гаряжа: «Я більше про те, щоб не бути посередньою людиною»
Арт-директорка branding büro 22, режисерка музичних відео,
у минулому — дизайнерка в Arriba.
Ми запросили Марго провести Practicum Марго Гаряжа. Дизайн за допомогою музики, а до того зустрілися,
щоб поговорити.
у минулому — дизайнерка в Arriba.
Ми запросили Марго провести Practicum Марго Гаряжа. Дизайн за допомогою музики, а до того зустрілися,
щоб поговорити.
Я арт-директор, дружина, мама і ще багато всього — визначаю себе по-різному.
Залежить від того, хто питає і для чого.
Не маю великої цілі. Я більше про те, щоб не бути посередньою людиною.
Послідовні у своїх переконаннях люди — нудні.
Люблю братися за справи, які раніше не робила. Причому чим мені страшніше, тим азартніша я.
Усе, до чого я торкаюся — це може бути приготування пирога, фотографія, те, як я виглядаю, які бренди ношу, якими людьми себе оточую — це усе мій арт-дирекшн. Якщо купую туалетний папір — він мусить бути у гарній упаковці. Можу переплатити за щось просто тому що «зате це гарно».
Залежить від того, хто питає і для чого.
Не маю великої цілі. Я більше про те, щоб не бути посередньою людиною.
Послідовні у своїх переконаннях люди — нудні.
Люблю братися за справи, які раніше не робила. Причому чим мені страшніше, тим азартніша я.
Усе, до чого я торкаюся — це може бути приготування пирога, фотографія, те, як я виглядаю, які бренди ношу, якими людьми себе оточую — це усе мій арт-дирекшн. Якщо купую туалетний папір — він мусить бути у гарній упаковці. Можу переплатити за щось просто тому що «зате це гарно».
Не маю заздрощів, коли хтось робить щось круте. Моя думка в такому разі направлена на себе — чому я не додумалася до такого.
Чим крутіший ринок, тим більше прагнення у ньому розвиватися. Це рухає абсолютно всіма по-чесному креативними людьми.
Основний плюс чесності перед собою: коли немає помилкових очікувань, ти не розчаровуєшся. Раніше я багато розчаровувалася у людях, в собі.
А мінус чесності — немає ніяких ілюзій. Реалізм, який стосується абсолютно всього, що оточує, інколи рубає мрійливість. Останнім часом спеціально змушую себе мріяти.
Зараз у мене є велика задача — хочу нарешті почати бити татуювання.
Маю на плечі тату — смішний смайл з очима і щоками. Раніше у нас із друзями була така розвага як drunk tattoo. Ми приходили до подруги в студію, кожен говорив якусь фразу, а вона набивала. Моя фраза: «голая довольная луна». Насправді виглядає непогано.
Завжди здавалося, що є такий вік: «О, я вже доросла», «О, я мама». Але я досі все той же 16-річний підліток, але чомусь кожного дня ходжу гуляти з дитиною. Не прийде те відчуття «тепер мені 40 і я можу творити великі справи». Ні, це потрібно робити просто зараз і я от боюся не встигнути.
Якийсь час мене дуже надихав Протей Темен, малювала схожі речі. Не копіювала, просто мій state of mind був схожим до його. Поважаю Ксюшу і Антона Шнайдерів. Вважаю їх одними із передових дизайнерів у країні. За Антоном слідкую вже досить давно, а Ксюша зараз набирає обертів, буквально декілька днів назад Моніка Белуччі одягнула її костюм. Це успіх. Вони багато років били в одну точку, не відступали, і от зараз прийшов їхній час. Дуже поважаю це.
Чим крутіший ринок, тим більше прагнення у ньому розвиватися. Це рухає абсолютно всіма по-чесному креативними людьми.
Основний плюс чесності перед собою: коли немає помилкових очікувань, ти не розчаровуєшся. Раніше я багато розчаровувалася у людях, в собі.
А мінус чесності — немає ніяких ілюзій. Реалізм, який стосується абсолютно всього, що оточує, інколи рубає мрійливість. Останнім часом спеціально змушую себе мріяти.
Зараз у мене є велика задача — хочу нарешті почати бити татуювання.
Маю на плечі тату — смішний смайл з очима і щоками. Раніше у нас із друзями була така розвага як drunk tattoo. Ми приходили до подруги в студію, кожен говорив якусь фразу, а вона набивала. Моя фраза: «голая довольная луна». Насправді виглядає непогано.
Завжди здавалося, що є такий вік: «О, я вже доросла», «О, я мама». Але я досі все той же 16-річний підліток, але чомусь кожного дня ходжу гуляти з дитиною. Не прийде те відчуття «тепер мені 40 і я можу творити великі справи». Ні, це потрібно робити просто зараз і я от боюся не встигнути.
Якийсь час мене дуже надихав Протей Темен, малювала схожі речі. Не копіювала, просто мій state of mind був схожим до його. Поважаю Ксюшу і Антона Шнайдерів. Вважаю їх одними із передових дизайнерів у країні. За Антоном слідкую вже досить давно, а Ксюша зараз набирає обертів, буквально декілька днів назад Моніка Белуччі одягнула її костюм. Це успіх. Вони багато років били в одну точку, не відступали, і от зараз прийшов їхній час. Дуже поважаю це.
Час
З появою доньки ми дуже змінилися. Поки у тебе не з'являється дитина, не розумієш наскільки вільним був до цього. Їхати в автобусі і слухати музику дві-три години — це розкіш.
Тепер працюю не тоді, коли хочеться, а коли донька спить. Якщо втомилася чи не маю настрою — однаково доводиться робити усе
в цю секунду, бо не знаю, коли буде наступний момент. Стала трохи солдатом — час обідати, час працювати. Або зараз, або ніколи.
Маленька дитина хаотична — крик, гам, щось постійно падає, викидається, перевертається. І от у цьому хаосі я навчилася думати, абстрагуватися і працювати. Постійно треба бути зібраною. Здається, що коли Віра підросте, і піде у дитсадок, я відчую цю тишу і не буду знати що робити.
Стільки, скільки я сміялася за останні 11 місяців, не сміялася ніколи в житті. І я вже перетворююся на таку людину, яка каже, що не уявляє себе без цієї маленької людини, і як я взагалі нудно жила раніше.
З появою доньки ми дуже змінилися. Поки у тебе не з'являється дитина, не розумієш наскільки вільним був до цього. Їхати в автобусі і слухати музику дві-три години — це розкіш.
Тепер працюю не тоді, коли хочеться, а коли донька спить. Якщо втомилася чи не маю настрою — однаково доводиться робити усе
в цю секунду, бо не знаю, коли буде наступний момент. Стала трохи солдатом — час обідати, час працювати. Або зараз, або ніколи.
Маленька дитина хаотична — крик, гам, щось постійно падає, викидається, перевертається. І от у цьому хаосі я навчилася думати, абстрагуватися і працювати. Постійно треба бути зібраною. Здається, що коли Віра підросте, і піде у дитсадок, я відчую цю тишу і не буду знати що робити.
Стільки, скільки я сміялася за останні 11 місяців, не сміялася ніколи в житті. І я вже перетворююся на таку людину, яка каже, що не уявляє себе без цієї маленької людини, і як я взагалі нудно жила раніше.
Викладання
Коли ще викладала у Харкові, ми створили курс з арт-дирекшну — кожна лекція була присвячена якомусь творчому напрямку. Приходили музиканти, театрали-перформери, фотографи і так далі. Зараз для Практикуму взяла одну із тем — музику.
Бачу в цьому сенс — створювати нові методики через поєднання різних сфер. Музична сфера достатньо близька за проєктуванням, із неї можна дуже багато чого взяти.
Точкою неповернення була моя лекція «Шлях дизайнера». Просто і легко розповідала про те, як мені було важко по життю. Це була дуже особиста лекція, після якої я остаточно навчилася говорити — тому що коли зриваєш із себе маску, далі який би матеріал ти не давав, буде легко.
Взяла своє життя, зібрала його у табличку і подивилася на всі етапи розвитку себе як дизайнера, як людини. Просто брала і виписувала хронологію того, що відбувалося. Побачила, що кожному з нових левелів передувала моя внутрішня особиста драма і дійшла висновку, що вона мною рухає. І зараз, коли мені треба зробити класний проєкт, я штучно акумулюю цю злість і драматичність.
Краща порада, яку я отримувала — не робити г*мна.
Коли ще викладала у Харкові, ми створили курс з арт-дирекшну — кожна лекція була присвячена якомусь творчому напрямку. Приходили музиканти, театрали-перформери, фотографи і так далі. Зараз для Практикуму взяла одну із тем — музику.
Бачу в цьому сенс — створювати нові методики через поєднання різних сфер. Музична сфера достатньо близька за проєктуванням, із неї можна дуже багато чого взяти.
Точкою неповернення була моя лекція «Шлях дизайнера». Просто і легко розповідала про те, як мені було важко по життю. Це була дуже особиста лекція, після якої я остаточно навчилася говорити — тому що коли зриваєш із себе маску, далі який би матеріал ти не давав, буде легко.
Взяла своє життя, зібрала його у табличку і подивилася на всі етапи розвитку себе як дизайнера, як людини. Просто брала і виписувала хронологію того, що відбувалося. Побачила, що кожному з нових левелів передувала моя внутрішня особиста драма і дійшла висновку, що вона мною рухає. І зараз, коли мені треба зробити класний проєкт, я штучно акумулюю цю злість і драматичність.
Краща порада, яку я отримувала — не робити г*мна.
Одяг
Захоплююся одягом, знаю бренди і їхню історію. 95% мого одягу — це брендовий одяг. Спочатку, звісно, річ має візуально мені подобатися, потім дивлюся на бірку. Тому що я знаю, які думки дизайнер закладав у цей одяг.
Є ряд дизайнерів, речі яких я ношу і люблю — це Comme des Garçons, Raf Simons, Yohji Yamamoto, Adidas. Здається, ми і з чоловіком познайомилися і почали зустрічатися лише через це. Діма взагалі знає усіх японських дизайнерів.
Не розділяю дизайн одягу з дизайном графічним. Дизайн є дизайн.
У дизайнерів одягу є свої правила і закони, ще жорсткіші, ніж у графдизайнерів.
У фільмі «Dior і я» розповідають історію Рафа Сімонса, коли він прийшов у Діор і почав свою роботу. Коли ти декілька місяців працюєш над колекцією, фігачиш, не спиш ночами, робиш ці сукні, а потім просто проходить показ і тобі потрібно робити нову колекцію. Це дуже жорстокий конвеєр.
Захоплююся одягом, знаю бренди і їхню історію. 95% мого одягу — це брендовий одяг. Спочатку, звісно, річ має візуально мені подобатися, потім дивлюся на бірку. Тому що я знаю, які думки дизайнер закладав у цей одяг.
Є ряд дизайнерів, речі яких я ношу і люблю — це Comme des Garçons, Raf Simons, Yohji Yamamoto, Adidas. Здається, ми і з чоловіком познайомилися і почали зустрічатися лише через це. Діма взагалі знає усіх японських дизайнерів.
Не розділяю дизайн одягу з дизайном графічним. Дизайн є дизайн.
У дизайнерів одягу є свої правила і закони, ще жорсткіші, ніж у графдизайнерів.
У фільмі «Dior і я» розповідають історію Рафа Сімонса, коли він прийшов у Діор і почав свою роботу. Коли ти декілька місяців працюєш над колекцією, фігачиш, не спиш ночами, робиш ці сукні, а потім просто проходить показ і тобі потрібно робити нову колекцію. Це дуже жорстокий конвеєр.
Київ – Харків
У Харкові мені було тісно — люблю нові враження, не можу ходити у одні й ті ж місця по 10 років. Харків став для мене маленьким, тому Київ.
Найголовніша якість харківської тусовки — небайдужість. Ти приходиш з якимось проханням — тобі допоможуть, а ще нагодують, напоять і дадуть грошей в дорогу.
У Харкова є свобода. Сумую за нею і за людьми.
Недавно була у Греції, при чому була через доньку Віру — сама ніколи в житті туди б не поїхала. Була в шоці і в захваті від людей, які там живуть. Нам посміхалися абсолютно всі перехожі, давали безкоштовне печиво чи лежак, чи що завгодно, пропонували допомогу.
У Києві такого немає — люди самі собі на думці, ніхто не хоче, щоб їх чіпали. Але і я така ж — не маю потреби спілкуватися з оточуючими, не знаю імен своїх сусідів і не хочу з ними дружити. Але якби у мене були сусіди-греки, чомусь мені хотілося б з ними дружити.
У мене є улюблене місце в Києві — парк Наталка, там проводжу 80% часу зараз. Люблю дивно-урбаністичний Рибальський міст, там завжди можна зустріти стильних людей. Ще подобається сидіти на пластикових стільцях у пивній «Вернісаж» у центрі Києва, а поруч — круті агенції і дизайнерські події. Люблю контрастні місця.
Улюблене місце Києва, де я не була — баржа, яка плаває по Дніпру. Виглядає просто жахливо, але коли вона пливе повз лакшері дома Оболоні — обожнюю.
У Харкові мені було тісно — люблю нові враження, не можу ходити у одні й ті ж місця по 10 років. Харків став для мене маленьким, тому Київ.
Найголовніша якість харківської тусовки — небайдужість. Ти приходиш з якимось проханням — тобі допоможуть, а ще нагодують, напоять і дадуть грошей в дорогу.
У Харкова є свобода. Сумую за нею і за людьми.
Недавно була у Греції, при чому була через доньку Віру — сама ніколи в житті туди б не поїхала. Була в шоці і в захваті від людей, які там живуть. Нам посміхалися абсолютно всі перехожі, давали безкоштовне печиво чи лежак, чи що завгодно, пропонували допомогу.
У Києві такого немає — люди самі собі на думці, ніхто не хоче, щоб їх чіпали. Але і я така ж — не маю потреби спілкуватися з оточуючими, не знаю імен своїх сусідів і не хочу з ними дружити. Але якби у мене були сусіди-греки, чомусь мені хотілося б з ними дружити.
У мене є улюблене місце в Києві — парк Наталка, там проводжу 80% часу зараз. Люблю дивно-урбаністичний Рибальський міст, там завжди можна зустріти стильних людей. Ще подобається сидіти на пластикових стільцях у пивній «Вернісаж» у центрі Києва, а поруч — круті агенції і дизайнерські події. Люблю контрастні місця.
Улюблене місце Києва, де я не була — баржа, яка плаває по Дніпру. Виглядає просто жахливо, але коли вона пливе повз лакшері дома Оболоні — обожнюю.
Авторка: Женя Каташинська
Фото: Наталія Азаркіна
Локація: «Вернісаж на Подолі»
Фото: Наталія Азаркіна
Локація: «Вернісаж на Подолі»
#людипоруч
Сподобалась стаття?
