#людипоруч
Максим Головко: «Ми самі можемо обирати місця, які хочемо зробити кращими»
«Я провів місяць у Відні і зрозумів, що більше ніколи туди не вернуся. Найстрашніше для мене — опинитися в ідеальному місці, де нічого не треба робити, бо там все гаразд».
Максим Головко — архітектор в «Агентах змін», урбаніст, екс-Максиміліан Ярвальський, який закінчив діджей-кар'єру на піку слави. Куратор курсу «Урбан дизайн», який змінює публічний простір Києва.
Максим Головко — архітектор в «Агентах змін», урбаніст, екс-Максиміліан Ярвальський, який закінчив діджей-кар'єру на піку слави. Куратор курсу «Урбан дизайн», який змінює публічний простір Києва.
Скульптор, котрий став архітектором, котрий став дизайнером. Шлях до «зараз»
Все перекручувалося, поки я зі скульптора, котрий став архітектором, не став дизайнером, який почав досліджувати міський простір. Не так важлива професія, яку вивчив, і не так важлива професія, про яку мріяв, як те, що хотів змінити навколишній простір.
Більшість часу я був архітектором, але зробив віраж в сторону дизайну, коли опинився в Агентах змін. Коли Агенти створювалися, в Києві було близько десяти людей, яких цікавили транспортні схеми (точно не найцікавіше у дизайні). Це була чи то випадковість, чи то маленьке диво, що я був одним з них.
Коли настав час обирати між скульптурою та архітектурою — виявилося, що єдине, чим тоді могли займатися скульптори — робити пам'ятники на кладовищі.
«Якщо ми маємо так багато досвіду, архітекторів, силу-силенну книжок, тисячолітній досвід проєктування і 6 років навчання в університеті, то чому все, що навколо, виглядає якось не так?» — це стало найважливішим питанням, яке мене скерувало. Я побачив, що те чому мене навчають, ніяк не впливає на те, що є довкола.
Все перекручувалося, поки я зі скульптора, котрий став архітектором, не став дизайнером, який почав досліджувати міський простір. Не так важлива професія, яку вивчив, і не так важлива професія, про яку мріяв, як те, що хотів змінити навколишній простір.
Більшість часу я був архітектором, але зробив віраж в сторону дизайну, коли опинився в Агентах змін. Коли Агенти створювалися, в Києві було близько десяти людей, яких цікавили транспортні схеми (точно не найцікавіше у дизайні). Це була чи то випадковість, чи то маленьке диво, що я був одним з них.
Коли настав час обирати між скульптурою та архітектурою — виявилося, що єдине, чим тоді могли займатися скульптори — робити пам'ятники на кладовищі.
«Якщо ми маємо так багато досвіду, архітекторів, силу-силенну книжок, тисячолітній досвід проєктування і 6 років навчання в університеті, то чому все, що навколо, виглядає якось не так?» — це стало найважливішим питанням, яке мене скерувало. Я побачив, що те чому мене навчають, ніяк не впливає на те, що є довкола.
Про роботу в Агентах змін
Проєкти Агентів змін — про те, як зробити щось, що ніхто не знає як зробити.
Етап дослідження у міських проєктах — як задачка з зірочкою. Ти повирішував звичайні задачі, відповіді на які є в кінці підручника, а тепер є ця — без підказок, та ще й з кількома можливими відповідями.
Відчуваю себе дослідником. Коли виявилося, що можна відкрити Америку, — хтось вирішив шукати її, а хтось не зважився пливсти туди. Ми з Агентами — ті, хто зважився на подорож. 5 років як ми висадилися на березі континенту і почали свій самостійний шлях. Спершу ми зробили вігвам на пляжі, пройшли через джунглі комунікацій, вийшли в пустелю, а звідти в степи. Ми продовжуємо йти далі, дізнаючися куди можна вийти.
Найскладніше в моїй роботі у найпростішому. Ми навчилися робити складні проєкти, але не вміємо працювати із повсякденними. Знаємо, як по моху визначати сторони світу, але не знаємо, як зробити частокіл, засіяти поле і збудувати будинок.
Проєкти, якими займаємося, впливають на життя в місті. Складно відділити те, для кого ми робимо наші проєкти: для замовника, містян, експертів чи насправді для себе, бо ми егоїсти і хочемо жити в кращому місці.
Про ставлення до роботи
В одному проєкті важливо стати перфекціоністом, в іншому, щоб він з'явився раніше, ніж з'явився найкращим.
Трудоголізм та перфекціонізм — це інструменти, які треба використовувати зважаючи на ситуацію.
Моя робота — це Луна-парк. Мене дивує, коли хтось туди потрапляє і каже «Ой, мені тут так добре і так весело, але я більше вже не можу». З кожним атракціоном стає лише цікавіше, тому як же можна піти, якщо я лише покатався на конику і каруселі, а попереду Американські гірки та Оглядове колесо?! Цікаві атракціони, смачна цукрова вата, клоуни бігають постійно — я не хочу звідси йти.
Немає складності в тому, щоб встати з ліжка і зробити щось краще для себе. Тому кожен день я прокидаюся для того, щоб зробити краще собі. Кращий простір, вулиці, навігацію, транспорт. Все це — для мене улюбленого.
Якщо поїхати кудись на тиждень і нічого не робити — здається, це буде дуже поганий тиждень. Найцікавіше — вирішувати задачі. Якщо не вирішувати проблеми планування міського простору, то доведеться вирішувати сканворди.
Проєкти Агентів змін — про те, як зробити щось, що ніхто не знає як зробити.
Етап дослідження у міських проєктах — як задачка з зірочкою. Ти повирішував звичайні задачі, відповіді на які є в кінці підручника, а тепер є ця — без підказок, та ще й з кількома можливими відповідями.
Відчуваю себе дослідником. Коли виявилося, що можна відкрити Америку, — хтось вирішив шукати її, а хтось не зважився пливсти туди. Ми з Агентами — ті, хто зважився на подорож. 5 років як ми висадилися на березі континенту і почали свій самостійний шлях. Спершу ми зробили вігвам на пляжі, пройшли через джунглі комунікацій, вийшли в пустелю, а звідти в степи. Ми продовжуємо йти далі, дізнаючися куди можна вийти.
Найскладніше в моїй роботі у найпростішому. Ми навчилися робити складні проєкти, але не вміємо працювати із повсякденними. Знаємо, як по моху визначати сторони світу, але не знаємо, як зробити частокіл, засіяти поле і збудувати будинок.
Проєкти, якими займаємося, впливають на життя в місті. Складно відділити те, для кого ми робимо наші проєкти: для замовника, містян, експертів чи насправді для себе, бо ми егоїсти і хочемо жити в кращому місці.
Про ставлення до роботи
В одному проєкті важливо стати перфекціоністом, в іншому, щоб він з'явився раніше, ніж з'явився найкращим.
Трудоголізм та перфекціонізм — це інструменти, які треба використовувати зважаючи на ситуацію.
Моя робота — це Луна-парк. Мене дивує, коли хтось туди потрапляє і каже «Ой, мені тут так добре і так весело, але я більше вже не можу». З кожним атракціоном стає лише цікавіше, тому як же можна піти, якщо я лише покатався на конику і каруселі, а попереду Американські гірки та Оглядове колесо?! Цікаві атракціони, смачна цукрова вата, клоуни бігають постійно — я не хочу звідси йти.
Немає складності в тому, щоб встати з ліжка і зробити щось краще для себе. Тому кожен день я прокидаюся для того, щоб зробити краще собі. Кращий простір, вулиці, навігацію, транспорт. Все це — для мене улюбленого.
Якщо поїхати кудись на тиждень і нічого не робити — здається, це буде дуже поганий тиждень. Найцікавіше — вирішувати задачі. Якщо не вирішувати проблеми планування міського простору, то доведеться вирішувати сканворди.
Факт: Максим не хоче виїжджати з Києва. Нікуди
Я ніколи нікуди не їздив за кордон на відпочинок. А зараз взагалі перестав куди-небудь виїжджати. Мені чудово в Києві. Мені тут подобається і я звідси ні ногою.
Відпочинок — це вимушена перерва тоді, коли вже не можеш далі працювати.
Для того, щоб відпочити не треба змінювати місто чи країну.
«Мій Нікіфор» — класний фільм про художника-примітивіста з задрипаного села, який став суперпопулярним. Нікіфору під 90 років, його ніхто не знає і він все життя малює маленькі ікони. Дивовижно — людина нікуди не виїжджала з рідного села і при цьому стала крутим художником.
Не існує якоїсь обов'язкової кількості правильних відповідей, яку ви маєте знати. Треба вміти вирішувати задачі, а не підставляти різні готові відповіді. Великий плюс незнання правильної відповіді, в тому, що ти можеш знайти таку, яку ніхто ще не знаходив. Тоді проєкт — це не спроба повторити щось, що бачив у когось, а спроба знайти найкраще рішення.
Я ніколи нікуди не їздив за кордон на відпочинок. А зараз взагалі перестав куди-небудь виїжджати. Мені чудово в Києві. Мені тут подобається і я звідси ні ногою.
Відпочинок — це вимушена перерва тоді, коли вже не можеш далі працювати.
Для того, щоб відпочити не треба змінювати місто чи країну.
«Мій Нікіфор» — класний фільм про художника-примітивіста з задрипаного села, який став суперпопулярним. Нікіфору під 90 років, його ніхто не знає і він все життя малює маленькі ікони. Дивовижно — людина нікуди не виїжджала з рідного села і при цьому стала крутим художником.
Не існує якоїсь обов'язкової кількості правильних відповідей, яку ви маєте знати. Треба вміти вирішувати задачі, а не підставляти різні готові відповіді. Великий плюс незнання правильної відповіді, в тому, що ти можеш знайти таку, яку ніхто ще не знаходив. Тоді проєкт — це не спроба повторити щось, що бачив у когось, а спроба знайти найкраще рішення.
Місто — це завжди результат наших домовленостей між собою
Прекрасний жахливий Київ
У кожному місті намагаються вирішити приблизно одні й ті самі завдання. Хтось будує більше автомобільних шляхів, хтось проєктує більше парків, а хтось каже, що найважливіше — культура, тому треба розвивати туризм. Але всі вирішують одне завдання — як стати щасливим у місті.
Можливо, Київ і не таке погане місто. У нас є великий шмат свободи, яка в інших містах недоступна. Можна паркуватися, де хочеш, ходити куди завгодно, пити на узбережжі, в парках і на Трухановому. Можна бігати по тротуарах, забігати на приватні території і ніхто нічого тобі не скаже. Натомість у Європі — кращі тротуари, освітлення, супермаркети, але немає Куренівки, Житнього і Бесарабки. Невідомо, що є правильним.
Можливо, Київ — це не новий Берлін, а Київ — це Київ.
Місто — це завжди результат наших домовленостей між собою. Спочатку нам треба почати домовлятися. Ми можемо домовитися, що центр Києва — це історичне місце і не будувати вище Софіївської дзвіниці. Або домовитися, що місто хоч і старе, але Києву потрібно розвиватися і дозволити будівництво висоток у промзоні.
Поки що ми знаходимося на території, де немає жодних домовленостей. Різні балкони на фасадах — не через те, що ми так задумали, а тому що ніхто ні з ким не домовлявся і кожен робить що завгодно. Стихійна торгівля на Андріївському — бо не домовилися. В одному випадку стихійна торгівля — це хаос, в іншому — це могло б стати крутою візитівкою, яку б не зносили раз на рік через незаконність. Така ж історія із торгівлею на Житньому ринку. Через умови, які склалися всередині, людям доводиться торгувати з асфальту, який є тротуаром на проході.
Хороше місто — не те, в якому красиві таблички та відреставровані фасади, а те, де до людини відносяться із гідністю. Це єдиний критерій для визначення правильності рішень. Не «ок», що пішоходам доводиться протискуватися між автівками на тротуарі, не «ок», що велосипедистам доводиться їздити, збиваючи пішоходів, або бути нараженим на те, що зіб'ють тебе. Це все приклади того, як ми відносимося до людини та її гідності.
Якщо ми поважаємо роботу архітектора та історію — очевидно, що не дуже добре зносити історичні пам'ятки під забудову. Водночас ми поважаємо бажання людей переїжджати у Київ, тому нам потрібно багато житлових комплексів. Ці два завдання потрібно подружити між собою.
Я вважаю дуже чудовим приклад Театру на Подолі. Відсутність комунікації про проєкт поставила питання про наше відношення до історичного центру.
Правильний розвиток міста почнеться тоді, коли зникне догмат суб'єктивних рішень: мера, ОСББ, голови департаменту чи водія, який запаркував автівку на тротуарі.
У кожному місті намагаються вирішити приблизно одні й ті самі завдання. Хтось будує більше автомобільних шляхів, хтось проєктує більше парків, а хтось каже, що найважливіше — культура, тому треба розвивати туризм. Але всі вирішують одне завдання — як стати щасливим у місті.
Можливо, Київ і не таке погане місто. У нас є великий шмат свободи, яка в інших містах недоступна. Можна паркуватися, де хочеш, ходити куди завгодно, пити на узбережжі, в парках і на Трухановому. Можна бігати по тротуарах, забігати на приватні території і ніхто нічого тобі не скаже. Натомість у Європі — кращі тротуари, освітлення, супермаркети, але немає Куренівки, Житнього і Бесарабки. Невідомо, що є правильним.
Можливо, Київ — це не новий Берлін, а Київ — це Київ.
Місто — це завжди результат наших домовленостей між собою. Спочатку нам треба почати домовлятися. Ми можемо домовитися, що центр Києва — це історичне місце і не будувати вище Софіївської дзвіниці. Або домовитися, що місто хоч і старе, але Києву потрібно розвиватися і дозволити будівництво висоток у промзоні.
Поки що ми знаходимося на території, де немає жодних домовленостей. Різні балкони на фасадах — не через те, що ми так задумали, а тому що ніхто ні з ким не домовлявся і кожен робить що завгодно. Стихійна торгівля на Андріївському — бо не домовилися. В одному випадку стихійна торгівля — це хаос, в іншому — це могло б стати крутою візитівкою, яку б не зносили раз на рік через незаконність. Така ж історія із торгівлею на Житньому ринку. Через умови, які склалися всередині, людям доводиться торгувати з асфальту, який є тротуаром на проході.
Хороше місто — не те, в якому красиві таблички та відреставровані фасади, а те, де до людини відносяться із гідністю. Це єдиний критерій для визначення правильності рішень. Не «ок», що пішоходам доводиться протискуватися між автівками на тротуарі, не «ок», що велосипедистам доводиться їздити, збиваючи пішоходів, або бути нараженим на те, що зіб'ють тебе. Це все приклади того, як ми відносимося до людини та її гідності.
Якщо ми поважаємо роботу архітектора та історію — очевидно, що не дуже добре зносити історичні пам'ятки під забудову. Водночас ми поважаємо бажання людей переїжджати у Київ, тому нам потрібно багато житлових комплексів. Ці два завдання потрібно подружити між собою.
Я вважаю дуже чудовим приклад Театру на Подолі. Відсутність комунікації про проєкт поставила питання про наше відношення до історичного центру.
Правильний розвиток міста почнеться тоді, коли зникне догмат суб'єктивних рішень: мера, ОСББ, голови департаменту чи водія, який запаркував автівку на тротуарі.
Зміни в місті
Відкрийте панорами на Google Maps за 2011 рік і порівняйте Київ тоді і зараз. І ви побачите наскільки чудово все зараз. Все стає значно краще з рекламою: білборди зникають з центру, вивіски зменшують, сіті-лайти прибирають і виникають цілі вулиці та площі без реклами. Це довгий майже непомітний процес покращень.
Місто — це один великий сервіс, який надається людям. Коли щось хороше з'являється в одній сфері, одразу стає не зрозуміло, чому в іншій сфері такого немає.
Каршерінг, доставка їжі і аренда велосипеду вже реальність. Тому постає питання — чому я можу замовити автомобіль через додаток, але не можу оплатити проїзд у трамваї?
Будь-які зміни — це можливість протестувати ще один варіант.
Відкрийте панорами на Google Maps за 2011 рік і порівняйте Київ тоді і зараз. І ви побачите наскільки чудово все зараз. Все стає значно краще з рекламою: білборди зникають з центру, вивіски зменшують, сіті-лайти прибирають і виникають цілі вулиці та площі без реклами. Це довгий майже непомітний процес покращень.
Місто — це один великий сервіс, який надається людям. Коли щось хороше з'являється в одній сфері, одразу стає не зрозуміло, чому в іншій сфері такого немає.
Каршерінг, доставка їжі і аренда велосипеду вже реальність. Тому постає питання — чому я можу замовити автомобіль через додаток, але не можу оплатити проїзд у трамваї?
Будь-які зміни — це можливість протестувати ще один варіант.
Про зв'язок між кіно і міськими проєктами
Фільми, серіали, сценарії і те, як працює кінематограф — це чудовий приклад того, як повинні працювати міські проєкти. Відмінність міських проєктів від будь-яких інших сфер — відсутність конкретного замовника. Всі жителі міста — ось твій замовник. А, отже, це інтереси всіх: експертів, ГО, адміністрації, замовника, того, хто фінансує, користувачів, мешканців, які тут живуть, офісних працівників, які іноді тут з'являються, туристів, які можуть приїхати сюди. Зйомки фільму так само є процесом, де всі зацікавлені в одному — створити проєкт, який захочуть передивлятися.
Досі складно займатися розподілом сміття і переробкою, бо у нас немає ресурсів, щоб це зробити, навіть попри те, що це всіх хвилює. Це проєкт, який відкладаємо на майбутнє, подібно до того, як молодий режисер хотів би зняти великобюджетний фільм для Marvel. Треба, щоб прийшов час, коли це зможе стати реальністю.
Режисер знаходить тему, сюжет, розвиває його, бо розуміє, що саме тут він може зробити щось найкраще. Так само і з урбаністами — вони мають робити те, що вважають потрібним, а не те, що їм вказують робити. Так і стався Urban Design курс — ми взяли Кожум'яцьку площу не тому, що хтось сказав, що вона потрібна, а тому що стало зрозуміло, що там можна зробити крутий простір, який вирішить купу проблем. Ми самі можемо обирати місця, які хочемо зробити кращими.
Фільми, серіали, сценарії і те, як працює кінематограф — це чудовий приклад того, як повинні працювати міські проєкти. Відмінність міських проєктів від будь-яких інших сфер — відсутність конкретного замовника. Всі жителі міста — ось твій замовник. А, отже, це інтереси всіх: експертів, ГО, адміністрації, замовника, того, хто фінансує, користувачів, мешканців, які тут живуть, офісних працівників, які іноді тут з'являються, туристів, які можуть приїхати сюди. Зйомки фільму так само є процесом, де всі зацікавлені в одному — створити проєкт, який захочуть передивлятися.
Досі складно займатися розподілом сміття і переробкою, бо у нас немає ресурсів, щоб це зробити, навіть попри те, що це всіх хвилює. Це проєкт, який відкладаємо на майбутнє, подібно до того, як молодий режисер хотів би зняти великобюджетний фільм для Marvel. Треба, щоб прийшов час, коли це зможе стати реальністю.
Режисер знаходить тему, сюжет, розвиває його, бо розуміє, що саме тут він може зробити щось найкраще. Так само і з урбаністами — вони мають робити те, що вважають потрібним, а не те, що їм вказують робити. Так і стався Urban Design курс — ми взяли Кожум'яцьку площу не тому, що хтось сказав, що вона потрібна, а тому що стало зрозуміло, що там можна зробити крутий простір, який вирішить купу проблем. Ми самі можемо обирати місця, які хочемо зробити кращими.
Авторка: Юлія Гуріна
Фото: Наталія Азаркіна
Локація: Житній ринок, Поділ
Фото: Наталія Азаркіна
Локація: Житній ринок, Поділ
#людипоруч
Сподобалась стаття?
