кейси
Музей, що об'єднує: як ми створювали айдентику для Музею Ханенків
Та що означає рамка з порталом у новому знаку
17 жовтня київський Музей Ханенків презентує нову айдентику. Її створили студенти школи Projector Данило Нестерович, Ольга Бакан, Євген Чугуєвець та Анастасія Лутова.
Курували проєкт дизайн-директори Spiilka Володимир Смирнов та Анастасія Жеребецька і засновник Projector Олександр Трегуб.
Курували проєкт дизайн-директори Spiilka Володимир Смирнов та Анастасія Жеребецька і засновник Projector Олександр Трегуб.
Розробка айдентики для Музею Ханенків стала одним із останніх командних проєктів на першому річному Visual Communications Professium у Projector. Здавалося б, створити айдентику для музею — чим не мрія? Нарешті можна увімкнути на повну внутрішнього естета, надихнутися живописом і піти малювати ілюстрації. Це ж вам не брендинг для страхової компанії чи стоматологічної клініки. Можна дозволити собі розслабитися і творити творчу творчість. Ніт.
Автори айдентики
студенти курсу Visual Communication Professium
Даня Нестеревич
Анастасія Лутова
Ольга Бакан
Євген Чугуєвець
Що б ти не брендував, айдентика — річ насамперед функціональна. Етапу ілюстрацій передують довгі дні виснажливих досліджень та дизайн-сесій.
Передусім нам потрібно було зрозуміти, що таке Музей Ханенків для самих музейників, яким вони бачать його на культурній мапі Києва і яким уявляють у майбутньому. Для цього ми запросили їх на серію воркшопів під керівництвом Юри Грановського з Агентів змін, який навчив нас поводитися, як справжні маленькі дослідники. За це йому окрема подяка. Правда, ще він вигнав нас на вулицю і змусив чіплятися до людей із запитаннями. Це вже був стрес.
Передусім нам потрібно було зрозуміти, що таке Музей Ханенків для самих музейників, яким вони бачать його на культурній мапі Києва і яким уявляють у майбутньому. Для цього ми запросили їх на серію воркшопів під керівництвом Юри Грановського з Агентів змін, який навчив нас поводитися, як справжні маленькі дослідники. За це йому окрема подяка. Правда, ще він вигнав нас на вулицю і змусив чіплятися до людей із запитаннями. Це вже був стрес.
У процесі польових досліджень
Проте саме цей не найприємніший процес дав нам цілу купу відповідей на друге запитання: «Що таке музей Ханенків для людей навколо?». І тут думки розділилися.
З одного боку, постійні відвідувачі казали, що музей атмосферний, затишний, у ньому відчувається історія цього дому і навіть постійну експозицію можна переглядати знову і знову. З іншого боку, значно більша кількість людей, яких ми зустріли через дорогу від музею, у парку Шевченка, навіть не здогадувалися про його існування. Багато хто на запитання: «Коли востаннє були в (будь-якому) музеї?» непевно відповідав: «Років 10 тому у Музеї води, проходив повз, вирішив зайти…». А навіть затяті прихильники культурного життя, перерахувавши з десяток улюблених європейських музеїв та галерей, щодо Ханенків лише знизували плечима, мовляв, якось не доводилося.
Одна проблема була для нас очевидною: музей не бачать. Воно й не дивно — на присутність музею у сірому будинку на вулиці Терещенківській натякає єдиний сітілайт та невеликі бронзові літери на фасаді. Якщо не знаєш, що тут щось є, навіть не помітиш.
З одного боку, постійні відвідувачі казали, що музей атмосферний, затишний, у ньому відчувається історія цього дому і навіть постійну експозицію можна переглядати знову і знову. З іншого боку, значно більша кількість людей, яких ми зустріли через дорогу від музею, у парку Шевченка, навіть не здогадувалися про його існування. Багато хто на запитання: «Коли востаннє були в (будь-якому) музеї?» непевно відповідав: «Років 10 тому у Музеї води, проходив повз, вирішив зайти…». А навіть затяті прихильники культурного життя, перерахувавши з десяток улюблених європейських музеїв та галерей, щодо Ханенків лише знизували плечима, мовляв, якось не доводилося.
Одна проблема була для нас очевидною: музей не бачать. Воно й не дивно — на присутність музею у сірому будинку на вулиці Терещенківській натякає єдиний сітілайт та невеликі бронзові літери на фасаді. Якщо не знаєш, що тут щось є, навіть не помітиш.
Сітілайт із попередньою афішею музею
Це допомогло сформулювати нашу мету — зробити музей помітним. Ба більше, нам потрібно зробити його must-see пунктом як для місцевих жителів, так і для туристів. А ще виокремити серед інших музеїв, адже це не просто колекція класичного мистецтва.
Музей Ханенків розпочався зусиллями київських меценатів Богдана та Варвари Ханенків. Вони захоплювались колекціонуванням і привозили зразки образотворчого мистецтва зі своїх подорожей. Тому, по-перше, це не просто музей, а будинок, в якому проходило їхнє життя. По-друге, музей складається з двох діаметрально протилежних експозицій — європейської та азійської. По-третє, це місце поєднання епох — «сучасний музей класичного мистецтва».
Музей Ханенків розпочався зусиллями київських меценатів Богдана та Варвари Ханенків. Вони захоплювались колекціонуванням і привозили зразки образотворчого мистецтва зі своїх подорожей. Тому, по-перше, це не просто музей, а будинок, в якому проходило їхнє життя. По-друге, музей складається з двох діаметрально протилежних експозицій — європейської та азійської. По-третє, це місце поєднання епох — «сучасний музей класичного мистецтва».
Богдан і Варвара. Захід та Схід. Минуле й теперішнє. І все це гармонійно живе під одним дахом. Це музей дуальності. Зрозумівши це, ми сформували в наш головний меседж: музей Ханенків — це музей, що об'єднує.
У музеї є маленькі, майже непомітні, дверцята, що поєднують західну та східну частини. Такий собі портал, через який можна подорожувати двома світами. Він і надихнув на головний visual trick нашої айдентики.
У музеї є маленькі, майже непомітні, дверцята, що поєднують західну та східну частини. Такий собі портал, через який можна подорожувати двома світами. Він і надихнув на головний visual trick нашої айдентики.
Ця рамка — багатофункціональна. З одного боку, вона символізує об'єднання двох вимірів. З іншого — маленький портал стає фокусом, який виділяє цікаву, важливу чи малопомітну деталь експонату. І, мабуть, найголовніше: з точки зору айдентики рамка — універсальна. Вона адаптується буквально під будь-який носій.
Додавши до рамки напис із назвою музею, ми отримали знак. Сам напис розробили на основі шрифту Formular, трохи підкорегувавши його під свої потреби (наприклад, діакритичний знак у літері «й» спеціально віддзеркалили, щоб він римувався із формою арки). Цей шрифт став основним в айдентиці, адже повністю відповідав нашим вимогам: простота, але не без характеру, і високий рівень читабельності (музей неодноразово наголошував, що всі матеріали мають бути максимально інклюзивними).
Для менших форматів (наприклад, мобільної іконки) знак можна використовувати самостійно, без напису.
Для менших форматів (наприклад, мобільної іконки) знак можна використовувати самостійно, без напису.
Ми намагалися створити айдентику, що була б зручною та зрозумілою у використанні. І, здається, нам це вдалося. Фактично все, що потрібно, це експонат та рамка. Головне витримувати пропорції та використовувати контрастні кольори. Якщо картина занадто яскрава — застосувати заливку. Якщо ж замість картини скульптура — розміщувати її на кольоровому фоні.
 |  |  |
Цією рамкою зручно брендувати не тільки постери чи віжуали для СММ, але й об'ємні речі. За її допомогою ми переосмислили навіть номерки для гардеробу, які також можна використовувати як своєрідний фокус при перегляді експозиції.
Ну і, звісно, у кожного музею має бути свій мерч. Усі люблять футболки, торбинки та значки.
 |  |  |
Окрему увагу ми приділили унікальній професії музейного наглядача. Під час досліджень отримали багато відгуків про них, на кшталт «злі бабусі, яких всі бояться». Ми ж знаємо, що музейні наглядачі зовсім не злі, але про всяк випадок вирішили грайливо видозмінити посаду і «перетворили» їх у підглядачів.
Ми також запропонували ідею «музею на виїзді». Зараз експонати практично не демонструються поза стінами будинку (хіба що іноді гастролюють до інших музеїв), а в заповіті Богдана та Варвари взагалі написано, що нічого вивозити не можна. Та, думаємо, варто виходити за рамки звичного і зробити такий собі стенд, який можна розміщувати на різних івентах (як-от Кураж Базар).Так з'явиться можливість залучити нову аудиторію, продати мерч і продемонструвати свою найбільшу цінність — співробітників.
Для «музею на виїзді» наша рамка переходить із плаского у фізичний 3D-простір:
Для «музею на виїзді» наша рамка переходить із плаского у фізичний 3D-простір:
Загалом ми розробили багато готових макетів, від візитівки до прапорів, які можна друкувати вже зараз.Та найголовніше, що вдалося створити максимально гнучку айдентику, яка забрендує будь-яку найбожевільнішу ідею. Тепер важливо, щоб вона втілювалась у життя командою музею, а не залишилась лише на гугл драйві.
P.S. Окрема подяка і пожиттєве місце у наших серцях Насті Жеребецькій та Вові Смирнову зі Spiilka Design Buro, під турботливим кураторством яких ми мали можливість зробиАти цей проєкт.
Курували проєкт дизайн-директори Spiilka Володимир Смирнов та Анастасія Жеребецька і засновник Projector Олександр Трегуб.
Курували проєкт дизайн-директори Spiilka Володимир Смирнов та Анастасія Жеребецька і засновник Projector Олександр Трегуб.
Коли нам запропонували бути кураторами курсу, ми трохи сумнівалися, але в першу чергу – в собі. Намагалися адекватно оцінити, наскільки складно буде працювати з людьми, яких зовсім не знаємо, ще й над складною айдентикою музею, який сильно любимо.
Для мене цей музей – один із найважливіших у житті. Саме в Музей Ханенків мене водила в дитинстві щороку мама. Можливо, завдяки йому я й полюбила образотворче мистецтво, зокрема дизайн, і в результаті пішла у візуальну творчість. Тож це для мене була подвійна відповідальність: як куратора і як людини, яка дуже любить це місце.
Врешті ми з Вовою погодилися. З одного боку, саме тому, що музей для нас дуже близький. З іншого – бо хотілося спробувати себе в ролі наставників не лише у власній команді, а й для студентів.
Ми спрацювалися швидко, бо студенти були відкритими, до всього ставилися з гумором, класно придумували. Зі свого боку ми познайомили їх зі своїм процесом побудови айдентики: як правильно думати і в який бік дивитися, щоб фонтан креативу мав певний вектор. У всьому іншому допомагали точково – включалися, коли була потрібна допомога, а стороннім артдиректорським оком підказували, де порухати елемент, де стоншити або «добавити жирку».
Нам хотілося бути «добрими батьками», які не відбирають у дитини заняття, бо своїми руками зробити легше. Навпаки давали студентам можливість попрацювати самим, а в якісь моменти допомагали порадами і консультаціями. Звісно, часом аж чесалися руки десь втрутитись, тому що дуже любимо музей а, крім того, хотілося долучитися ще більше до такого творчого процесу.
Також я ходила на зустрічі з музейниками. Продавати і спілкуватися з клієнтом правильно теж потрібно. Ці моменти закривали Спілка і Проджектор, а студенти були на «творчому відпочинку» – займалися дизайном і розробкою айдентики. З музейниками працювати чудово – дівчата дуже відкриті до змін. Дивовижно, наскільки вони прагнули цього ребрендингу, у тему коментували дизайн і врешті стали частиною ребрендингу.
Бути наставником дуже приємно: на такому короткому курсі видно, наскільки твоя допомога потрібна і як класно студенти її застосовують у процесі. Із задоволенням пустилася б у таке плавання ще раз.
Для мене цей музей – один із найважливіших у житті. Саме в Музей Ханенків мене водила в дитинстві щороку мама. Можливо, завдяки йому я й полюбила образотворче мистецтво, зокрема дизайн, і в результаті пішла у візуальну творчість. Тож це для мене була подвійна відповідальність: як куратора і як людини, яка дуже любить це місце.
Врешті ми з Вовою погодилися. З одного боку, саме тому, що музей для нас дуже близький. З іншого – бо хотілося спробувати себе в ролі наставників не лише у власній команді, а й для студентів.
Ми спрацювалися швидко, бо студенти були відкритими, до всього ставилися з гумором, класно придумували. Зі свого боку ми познайомили їх зі своїм процесом побудови айдентики: як правильно думати і в який бік дивитися, щоб фонтан креативу мав певний вектор. У всьому іншому допомагали точково – включалися, коли була потрібна допомога, а стороннім артдиректорським оком підказували, де порухати елемент, де стоншити або «добавити жирку».
Нам хотілося бути «добрими батьками», які не відбирають у дитини заняття, бо своїми руками зробити легше. Навпаки давали студентам можливість попрацювати самим, а в якісь моменти допомагали порадами і консультаціями. Звісно, часом аж чесалися руки десь втрутитись, тому що дуже любимо музей а, крім того, хотілося долучитися ще більше до такого творчого процесу.
Також я ходила на зустрічі з музейниками. Продавати і спілкуватися з клієнтом правильно теж потрібно. Ці моменти закривали Спілка і Проджектор, а студенти були на «творчому відпочинку» – займалися дизайном і розробкою айдентики. З музейниками працювати чудово – дівчата дуже відкриті до змін. Дивовижно, наскільки вони прагнули цього ребрендингу, у тему коментували дизайн і врешті стали частиною ребрендингу.
Бути наставником дуже приємно: на такому короткому курсі видно, наскільки твоя допомога потрібна і як класно студенти її застосовують у процесі. Із задоволенням пустилася б у таке плавання ще раз.
Анастасія Жеребецька
кураторка проєкту, співзасновниця Spiilka Design Buro
Ми в Projector віримо, що дизайнер може прийти і щось змінити в Києві, щоб всі жили в кращому і зручнішому місті. Можливість поліпшити улюблений київський музей — це справжня дизайнерська мрія.
Перед студентами стояло кілька проблем, які потребували рішення: збільшити відвідуваність музею та впізнаваність бренду, зробити його комфортнішим всередині, покращити комунікацію, зокерма з іноземними туристами.
Круто, що ми мали можливість комплексно впливати як на графічний стиль музею, так і на те, як він комунікує з людьми і як може бути покращений в середині.
Ми мали крутий досвід спілкування з командою — в чомусь навчили їх, але ще більше навчилися самі.
Перед студентами стояло кілька проблем, які потребували рішення: збільшити відвідуваність музею та впізнаваність бренду, зробити його комфортнішим всередині, покращити комунікацію, зокерма з іноземними туристами.
Круто, що ми мали можливість комплексно впливати як на графічний стиль музею, так і на те, як він комунікує з людьми і як може бути покращений в середині.
Ми мали крутий досвід спілкування з командою — в чомусь навчили їх, але ще більше навчилися самі.
Олександр Трегуб
куратор проєкту, засновник школи Projector
Автор: Лілія Шпотенко для Telegraf.design
Courses
Сподобалась стаття?
