#людипоруч
Юлія Гуріна: «Написання текстів — це не самоціль,
а спосіб щось сказати»
а спосіб щось сказати»
Юля справедливо називала себе «голосом Проджектора», адже тривалий час одноосібно вела усю нашу зовнішню комунікацію.
Поговорили з нею про книжки, письмо та любов до роликів.
Поговорили з нею про книжки, письмо та любов до роликів.
Про навчання
Улюбленим предметом у школі була література. Якось на олімпіаді написала концептуальний твір на 8 сторінок про книгу «Портрет Доріана Грея». Жодної хвилини не сумнівалася у тому, що вийшло круто, але викладачка «втопила» за граматику. Про ідею не було сказано ні слова. Пам'ятаю, як потім гуляла вулицями, плакала і думала про самогубство. На щастя, тоді мене випадково перестрів інший учитель, якого я дуже поважала. Побачив, що рюмсаю і такий: «Що, хлопець дурень?» Я обурилася: «Який хлопець, у мене тут трагедія самовизначення себе як митця!»
Люблю кидати собі виклики. Коли готувалася до вступу в Шевченка, батьки не вірили, що можна пройти на бюджет і тишком відкладали гроші. Але я вирішила, що здам ЗНО з історії на 200 балів. Набрала 199.
Навчалася на історика. Улюблений історичний персонаж — Франческо Гвіччардіні, незаслужено забутий конкурент Макіавеллі. Вони жили у один час, писали про одне й те ж, у них навіть є книжки з однаковою назвою, але їхня творчість зовсім різна. Гвіччардіні був ближчий до народу, тому, на мою думку, він краще передав настрій епохи.
Усі нецікаві предмети в універі я прогулювала на івентах. Тоді якраз тільки почало зароджуватися київське креативне ком'юніті, а я зі своєю любов'ю до планування завжди шукала якісь цікаві заняття на вихідні. Календар подій Платформи був у мене стартовою сторінкою браузеру.
Взагалі, Платформа — мій герой у світі медіа. Вони навіть нецікаву новину можуть подати так, що ти її проковтнеш. Не могла уявити, що колись буду із ними співпрацювати і вони навіть надрукують мою статтю. чому я так повільно читаю, а потім згадую, що читаю три книги одночасно.
Улюбленим предметом у школі була література. Якось на олімпіаді написала концептуальний твір на 8 сторінок про книгу «Портрет Доріана Грея». Жодної хвилини не сумнівалася у тому, що вийшло круто, але викладачка «втопила» за граматику. Про ідею не було сказано ні слова. Пам'ятаю, як потім гуляла вулицями, плакала і думала про самогубство. На щастя, тоді мене випадково перестрів інший учитель, якого я дуже поважала. Побачив, що рюмсаю і такий: «Що, хлопець дурень?» Я обурилася: «Який хлопець, у мене тут трагедія самовизначення себе як митця!»
Люблю кидати собі виклики. Коли готувалася до вступу в Шевченка, батьки не вірили, що можна пройти на бюджет і тишком відкладали гроші. Але я вирішила, що здам ЗНО з історії на 200 балів. Набрала 199.
Навчалася на історика. Улюблений історичний персонаж — Франческо Гвіччардіні, незаслужено забутий конкурент Макіавеллі. Вони жили у один час, писали про одне й те ж, у них навіть є книжки з однаковою назвою, але їхня творчість зовсім різна. Гвіччардіні був ближчий до народу, тому, на мою думку, він краще передав настрій епохи.
Усі нецікаві предмети в універі я прогулювала на івентах. Тоді якраз тільки почало зароджуватися київське креативне ком'юніті, а я зі своєю любов'ю до планування завжди шукала якісь цікаві заняття на вихідні. Календар подій Платформи був у мене стартовою сторінкою браузеру.
Взагалі, Платформа — мій герой у світі медіа. Вони навіть нецікаву новину можуть подати так, що ти її проковтнеш. Не могла уявити, що колись буду із ними співпрацювати і вони навіть надрукують мою статтю. чому я так повільно читаю, а потім згадую, що читаю три книги одночасно.
Про книжки
Коли була мала і дурна, дочитувала усі книги і додивлялася усі фільми, бо вірила, що чогось не розумію.
Було одне літо, коли я прочитала 66 книг. У нашому класі читання було найкрутішим заняттям. Ми з подругою за останньою партою читали майже на всіх уроках, тому інколи вчителі забирали книжки і віддавали тільки батькам.
Люблю, коли у автора є свій голос. Зараз читаю «Соль» Людвіга Бистроновського, і це мої хвилинки свіжого дихання в буднях смогу. У його матеріалах одразу бачу себе.
Інколи думаю, чому я так повільно читаю, а потім згадую, що читаю три книги одночасно.
Коли була мала і дурна, дочитувала усі книги і додивлялася усі фільми, бо вірила, що чогось не розумію.
Було одне літо, коли я прочитала 66 книг. У нашому класі читання було найкрутішим заняттям. Ми з подругою за останньою партою читали майже на всіх уроках, тому інколи вчителі забирали книжки і віддавали тільки батькам.
Люблю, коли у автора є свій голос. Зараз читаю «Соль» Людвіга Бистроновського, і це мої хвилинки свіжого дихання в буднях смогу. У його матеріалах одразу бачу себе.
Інколи думаю, чому я так повільно читаю, а потім згадую, що читаю три книги одночасно.
Про ролики
У мене не було дитинства, у мене були гуртки: хіп-хоп, ліпка з глини, малювання, теніс влітку, лижі взимку, графіка, кулінарні курси.
Я пробувала все, але ролики — єдине, що забрала з собою у доросле життя. Катаюся уже 10 років. Це моя універсальна панацея від суму.
Мрію стати кращою ролеркою-слаломісткою в Україні.
Перші ролики купили на оптовому ринку за 150 гривень. Пластмасові колеса шуміли гучніше за джип і всі діти з мене сміялися. Нинішні коштували якісь надзвичайні 14 тисяч гривень.
На 16-річчя батьки відпустили мене на перші нічні покатушки Києвом. 60 ролерів і сотня велосипедистів виїжджали десь об 11 ночі, їхали на якийсь острів, розпалювали багаття, їли, грілися. Потім поверталися назад — у цілому проїжджали десь 30 кілометрів. О третій ночі ми проїжджали по вулиці, де я живу — батьки прокинулися та вийшли, щоб дати мені «п'ять» на ходу. Найкрутіше «п'ять», що я отримувала.
У мене не було дитинства, у мене були гуртки: хіп-хоп, ліпка з глини, малювання, теніс влітку, лижі взимку, графіка, кулінарні курси.
Я пробувала все, але ролики — єдине, що забрала з собою у доросле життя. Катаюся уже 10 років. Це моя універсальна панацея від суму.
Мрію стати кращою ролеркою-слаломісткою в Україні.
Перші ролики купили на оптовому ринку за 150 гривень. Пластмасові колеса шуміли гучніше за джип і всі діти з мене сміялися. Нинішні коштували якісь надзвичайні 14 тисяч гривень.
На 16-річчя батьки відпустили мене на перші нічні покатушки Києвом. 60 ролерів і сотня велосипедистів виїжджали десь об 11 ночі, їхали на якийсь острів, розпалювали багаття, їли, грілися. Потім поверталися назад — у цілому проїжджали десь 30 кілометрів. О третій ночі ми проїжджали по вулиці, де я живу — батьки прокинулися та вийшли, щоб дати мені «п'ять» на ходу. Найкрутіше «п'ять», що я отримувала.
Про дитинство
Мені нічого не забороняли і не карали «домашніми арештами». Пам'ятаю, як ми з однокласниками втекли з уроків і вирішили похуліганити — купити свій перший алкоголь. Не могли вибрати і я зателефонувала мамі, щоб порадитися.
У мене російськомовна родина. Перейшла на українську у 9-му класі. Наш клас повели у бібліотеку і показали патріотичний відео-ролик. Не знаю, чому він мене так розчулив, але саме тоді виникло питання: «Чому я живу в Україні, а розмовляю російською». Наступного ранку вирішила влаштувати собі челендж — говорити українською місяць. Спершу було просто цікаво, чи зможу протриматися. Реакція оточуючих була переважно іронічною, хтось кепкував, більшість не розуміла навіщо це робити, але десь на 15-й день я зрозуміла, що не хочу повертатися.
5 років вела щоденник англійською. У щоденник записувала тільки найсумніші та найщасливіші моменти. Це така емоційна історія мого дорослішання. Мабуть, колись покажу його онукам, але спершу повириваю деякі сторінки.
Мені нічого не забороняли і не карали «домашніми арештами». Пам'ятаю, як ми з однокласниками втекли з уроків і вирішили похуліганити — купити свій перший алкоголь. Не могли вибрати і я зателефонувала мамі, щоб порадитися.
У мене російськомовна родина. Перейшла на українську у 9-му класі. Наш клас повели у бібліотеку і показали патріотичний відео-ролик. Не знаю, чому він мене так розчулив, але саме тоді виникло питання: «Чому я живу в Україні, а розмовляю російською». Наступного ранку вирішила влаштувати собі челендж — говорити українською місяць. Спершу було просто цікаво, чи зможу протриматися. Реакція оточуючих була переважно іронічною, хтось кепкував, більшість не розуміла навіщо це робити, але десь на 15-й день я зрозуміла, що не хочу повертатися.
5 років вела щоденник англійською. У щоденник записувала тільки найсумніші та найщасливіші моменти. Це така емоційна історія мого дорослішання. Мабуть, колись покажу його онукам, але спершу повириваю деякі сторінки.
Про Проджектор і написання текстів
Після одного невдалого досвіду роботи зареклася, що ніколи не працюватиму адміністратором і одразу ж на наступний день надіслала заявку на менеджера-адміністратора у Проджектор — іронія долі.
Івентщицею була рівно рік. Потім пішла на курс Копірайтинг. Пройшла курс, випустилася, і рівно в день моєї річниці в Проджекторі Саша Трегуб змінив мою посаду на контентщика.
Писати мені подобалося завжди. Але я ніколи не думала, що це може бути повноцінною професією. Фішка в тому, що я тільки у Проджекторі взагалі дізналася про саме слово «копірайтинг».
Точно не буду писати художню літературу (пробувала, не вийшло). Колись, випустила збірку поезій (8 віршів, присвячених батькові) та книгу про Маяковського.
Написання текстів — це не самоціль, а спосіб щось сказати, донести свою думку. Поки що все, що я роблю для Проджектора — це не зовсім про мене, а про Проджектор. Думаю, я ще трохи підросту і буду готова писати своїм голосом. Але спершу потрібно зізнатися собі — є у тебе голос чи немає.
Після одного невдалого досвіду роботи зареклася, що ніколи не працюватиму адміністратором і одразу ж на наступний день надіслала заявку на менеджера-адміністратора у Проджектор — іронія долі.
Івентщицею була рівно рік. Потім пішла на курс Копірайтинг. Пройшла курс, випустилася, і рівно в день моєї річниці в Проджекторі Саша Трегуб змінив мою посаду на контентщика.
Писати мені подобалося завжди. Але я ніколи не думала, що це може бути повноцінною професією. Фішка в тому, що я тільки у Проджекторі взагалі дізналася про саме слово «копірайтинг».
Точно не буду писати художню літературу (пробувала, не вийшло). Колись, випустила збірку поезій (8 віршів, присвячених батькові) та книгу про Маяковського.
Написання текстів — це не самоціль, а спосіб щось сказати, донести свою думку. Поки що все, що я роблю для Проджектора — це не зовсім про мене, а про Проджектор. Думаю, я ще трохи підросту і буду готова писати своїм голосом. Але спершу потрібно зізнатися собі — є у тебе голос чи немає.
Про майбутнє
Немає такого поняття як майбутнє. Немає тому, що воно може просто не статися. Тому живу сьогодні — так, щоб було не шкода померти ввечері. Можна скільки завгодно вифантазовувати картинку того, ким ти станеш і не наблизитися до неї ні на крок. Не обмежую себе у кар'єрних планах: хочу спробувати себе в ролі ведучої.
Кожного ранку коли їду на роботу ставлю улюблені треки і фантазую як виступаю на сцені перед великою аудиторією на роликах. Це триває роками. Це такі мильні бульки фантазій, думала всі так роблять — йдуть роботу робити, а уявляють себе супер-героями. Нещодавно спіймала себе на думці, що це не забавки — це мої справжні мрії. Питання лише в тому, щоб зізнатися собі в них.
Немає такого поняття як майбутнє. Немає тому, що воно може просто не статися. Тому живу сьогодні — так, щоб було не шкода померти ввечері. Можна скільки завгодно вифантазовувати картинку того, ким ти станеш і не наблизитися до неї ні на крок. Не обмежую себе у кар'єрних планах: хочу спробувати себе в ролі ведучої.
Кожного ранку коли їду на роботу ставлю улюблені треки і фантазую як виступаю на сцені перед великою аудиторією на роликах. Це триває роками. Це такі мильні бульки фантазій, думала всі так роблять — йдуть роботу робити, а уявляють себе супер-героями. Нещодавно спіймала себе на думці, що це не забавки — це мої справжні мрії. Питання лише в тому, щоб зізнатися собі в них.
Авторка: Саша Яковенко
Фото: Наталія Азаркіна
Локація: Київський річковий вокзал
Фото: Наталія Азаркіна
Локація: Київський річковий вокзал
#людипоруч
Сподобалась стаття?
