#людипоруч
Юрій Грановський: «Набагато ефективніше розвивати світ, ніж себе»
Юра — дослідник, співзасновник «Агентів змін», куратор курсів Participative Design та UX. Research у Проджекторі. Розповідає нам про сім'ю, буддизм, людей, міста і еволюцію.
Колись збирав такі собі кліше для самоідентифікації. Плюраліст, соціаліст, буддист… Якщо професійно, я дослідник, кофаундер громадської організації Агенти змін, входжу у круг стратегів, керую дослідженнями, куратор курсу UX Research у Проджекторі, чоловік, батько, «глава сім'ї» і просто цікава людина (сподіваюся).
Після університету мав диплом програміста, але взагалі не знав, що мені робити. Побачив вакансію молодшого юзабіліті-спеціаліста, подумав, що прикольна назва і влаштувався на роботу. Через два місяці став старшим юзабіліті-спеціалістом, тому що попередній звільнився.
Зараз моя робота — це робота супервайзера, візіонера, директора по дослідженням. Вигадую методології, намагаюся перевірити результат, дати фідбек, ходжу на зустрічі і пишу звіти.
Увесь дизайн однаковий, що б ми не робили — створювали сайти, проектували площі чи вулиці, панелі управління космічних кораблів чи сцену. Процеси, методології, критерії оцінки абсолютно однакові, незалежно від сфери. Якщо ти класний дизайнер, тебе може занести куди завгодно.
Я неорганізована людина. Подобається думати над різними системами тайм-менеджменту і упорядкування справ. Я дуже натхненний, коли вигадаю чергове ноу-хау, як же мені поєднати усі свої задачі та ініціативи. Але потім це стикається з реальністю і на цьому закінчується.
Придумую задачі швидше, ніж їх закриваю. Тому питання «встигнути все» не можна вирішити в принципі. Це нормально.
Я доволі замкнутий. На якійсь вечірці, де нікого не знаю, можу ні з ким за вечір не познайомитися.
Помітив, що я дуже залежний від фідбеку інших людей, тому почав робити різні штуки, щоб зменшити цей вплив. Пройшов курс по гейміфікейшн і думаю: «Усі постять сертифікати на фейсбуці, ну звичайно, я теж запощу». А потім думаю — а навіщо, це ж я шукаю схвалення від людей, 90% яких я взагалі не знаю. Це всього лише підігрівання власного его, ще одне посилення залежності від оточуючих, не буду постити. А потім — ну як не буду, це ж сертифікат, я ж його отримав. Так і не запостив :)
Після університету мав диплом програміста, але взагалі не знав, що мені робити. Побачив вакансію молодшого юзабіліті-спеціаліста, подумав, що прикольна назва і влаштувався на роботу. Через два місяці став старшим юзабіліті-спеціалістом, тому що попередній звільнився.
Зараз моя робота — це робота супервайзера, візіонера, директора по дослідженням. Вигадую методології, намагаюся перевірити результат, дати фідбек, ходжу на зустрічі і пишу звіти.
Увесь дизайн однаковий, що б ми не робили — створювали сайти, проектували площі чи вулиці, панелі управління космічних кораблів чи сцену. Процеси, методології, критерії оцінки абсолютно однакові, незалежно від сфери. Якщо ти класний дизайнер, тебе може занести куди завгодно.
Я неорганізована людина. Подобається думати над різними системами тайм-менеджменту і упорядкування справ. Я дуже натхненний, коли вигадаю чергове ноу-хау, як же мені поєднати усі свої задачі та ініціативи. Але потім це стикається з реальністю і на цьому закінчується.
Придумую задачі швидше, ніж їх закриваю. Тому питання «встигнути все» не можна вирішити в принципі. Це нормально.
Я доволі замкнутий. На якійсь вечірці, де нікого не знаю, можу ні з ким за вечір не познайомитися.
Помітив, що я дуже залежний від фідбеку інших людей, тому почав робити різні штуки, щоб зменшити цей вплив. Пройшов курс по гейміфікейшн і думаю: «Усі постять сертифікати на фейсбуці, ну звичайно, я теж запощу». А потім думаю — а навіщо, це ж я шукаю схвалення від людей, 90% яких я взагалі не знаю. Це всього лише підігрівання власного его, ще одне посилення залежності від оточуючих, не буду постити. А потім — ну як не буду, це ж сертифікат, я ж його отримав. Так і не запостив :)
Буддизм
Не називаю себе буддистом, але активно цікавлюся і виконую формальні практики типу медитації. Цікаво було б провести якусь лекцію типу «Як зрозуміти буддизм небуддистам».
Коли «західний буддизм» чи модна сьогодні течія «майндфулнесс» починає відкидати суть і залишати лише медитацію, ми втрачаємо дуже багато важливого, у тому числі і відповідь на питання навіщо взагалі цим займатися.
Як я прийшов до буддизму? У якийсь момент зрозумів, що мені треба бути добрішим.
Чітко розумію, навіщо людям релігія, але це не для мене. Я людина причинно-наслідкових зв'язків.
Буддизм дуже круто співвідноситься з концепцією наукового пізнання. Мені подобається співставляти те, що говорили 2000 років тому з новими науковими знахідками. Це дуже захопливо.
Коли «західний буддизм» чи модна сьогодні течія «майндфулнесс» починає відкидати суть і залишати лише медитацію, ми втрачаємо дуже багато важливого, у тому числі і відповідь на питання навіщо взагалі цим займатися.
Як я прийшов до буддизму? У якийсь момент зрозумів, що мені треба бути добрішим.
Чітко розумію, навіщо людям релігія, але це не для мене. Я людина причинно-наслідкових зв'язків.
Буддизм дуже круто співвідноситься з концепцією наукового пізнання. Мені подобається співставляти те, що говорили 2000 років тому з новими науковими знахідками. Це дуже захопливо.
Міста і люди
Чим складніші проекти, тим більший розрив між тим, що ти робив, і відчуттям, що від цього є якась користь. Оцей щенячий захват, що «от ми зараз зафігачимо крутий проект вуличного простору і завтра його реалізуємо», доволі швидко проходить. Є великий провал довжиною у декілька років — затвердження, впровадження, переговори.
Кажуть, що у нас люди не дивляться на навігацію в метро, їм простіше запитати у бабусі на касі. Ні, це не люди такі, це навігація погана.
Проблеми із втіленням проектів та ініціатив є всюди. І у Німеччині, і у Штатах. Ті ж самі проблеми, різниця лише в тому, що вони їх почали вирішувати раніше і мають зрозумілі підходи і механізми.
Люди не проти конкретно нас, Агентів змін, а проти власне змін. Цей феномен називається «тільки не у моєму дворі». У книзі про Нью-Йорк «Битва за міста» описуються такі ж точно проблеми — боротьба за велодоріжки, за створення нових публічних просторів. Люди проти змін, як би погано вони не жили. Зміни — це страшно. Щоб їх впроваджувати, потрібна віра у те, що буде краще, віра у людей, які ці зміни пропонують.
У нас немає такого поняття, як повага до спільного блага. У скандинавських країнах, де об'єктивно люди живуть щасливіше — це святе.
50 метрів твоєї квартири і 50 метрів громадського простору приносять різну користь. Кожним метром громадського простору користуються 2000 людей в день, а своєю квартирою ти один. Потрібно інвестувати час і ресурси у громадське, тоді все місто стане для тебе комфортним, а не лише 50 метрів твоєї квартири. У Агентів є принцип — public first. Ми його наслідуємо на усіх рівнях. Вважаємо, що при реалізації проекту в першу чергу потрібно впроваджувати публічний простір, а потім все інше.
Кажуть, що у нас люди не дивляться на навігацію в метро, їм простіше запитати у бабусі на касі. Ні, це не люди такі, це навігація погана.
Проблеми із втіленням проектів та ініціатив є всюди. І у Німеччині, і у Штатах. Ті ж самі проблеми, різниця лише в тому, що вони їх почали вирішувати раніше і мають зрозумілі підходи і механізми.
Люди не проти конкретно нас, Агентів змін, а проти власне змін. Цей феномен називається «тільки не у моєму дворі». У книзі про Нью-Йорк «Битва за міста» описуються такі ж точно проблеми — боротьба за велодоріжки, за створення нових публічних просторів. Люди проти змін, як би погано вони не жили. Зміни — це страшно. Щоб їх впроваджувати, потрібна віра у те, що буде краще, віра у людей, які ці зміни пропонують.
У нас немає такого поняття, як повага до спільного блага. У скандинавських країнах, де об'єктивно люди живуть щасливіше — це святе.
50 метрів твоєї квартири і 50 метрів громадського простору приносять різну користь. Кожним метром громадського простору користуються 2000 людей в день, а своєю квартирою ти один. Потрібно інвестувати час і ресурси у громадське, тоді все місто стане для тебе комфортним, а не лише 50 метрів твоєї квартири. У Агентів є принцип — public first. Ми його наслідуємо на усіх рівнях. Вважаємо, що при реалізації проекту в першу чергу потрібно впроваджувати публічний простір, а потім все інше.
Сім'я
Доньці рік і три місяці. Дуже дивні відчуття. Це радість у чистому вигляді. Ти кожного дня бачиш якісь зміни. Але таку кількість радості дуже важко прийняти і використати, це викликає почуття тривоги. Блін, я здається і не заслужив такого.
Друзі питають «Ну як, наскільки сильно це вплинуло на твоє життя?». У тебе з'являється твій головний проект і життя просто стає іншим, до цього потрібно бути готовим.
Щоб донька виросла щасливою і з почуттям поваги до інших людей — ось і все, чого мені хочеться. І щоб своєю присутністю робила світ кращим. Такий план. Усе інше вже не важливо.
Друзі питають «Ну як, наскільки сильно це вплинуло на твоє життя?». У тебе з'являється твій головний проект і життя просто стає іншим, до цього потрібно бути готовим.
Щоб донька виросла щасливою і з почуттям поваги до інших людей — ось і все, чого мені хочеться. І щоб своєю присутністю робила світ кращим. Такий план. Усе інше вже не важливо.
Цілі
Не ставлю собі цілей і мені це дуже подобається. Будь-яка ціль в тій чи іншій мірі буде розчаруванням на момент її досягнення. Навіть якщо ти опинився там, де ти хотів і досяг того, чого хотів, це виявляється не настільки приємним і задовільним, як ти чекав. Смішний жарт еволюції.
У еволюції одна «ціль» — щоб ти як індивід поширив найбільше своїх генів. І наскільки ти у цей момент будеш щасливим — абсолютно плювати. Мільйони років показали, що бути незадоволеним — найбільш ефективна тактика. Незадоволеність змушує діяти. З'їв яблуко, пройшло 15 хвилин, ти вже трохи голодний, шукаєш нове яблуко.
Один із основних моїх принципів — після мене повинно бути краще, ніж до мене.
Потрібно розвиватися, щоб активніше розвивати світ навкруги. Кожен із нас — просто тимчасовий феномен, як вир у річці. Вир зникає, а річка залишається такою ж. Тому у довгостроковій перспективі, яка виходить за рамки твого життя, набагато ефективніше розвивати світ, ніж себе.
У еволюції одна «ціль» — щоб ти як індивід поширив найбільше своїх генів. І наскільки ти у цей момент будеш щасливим — абсолютно плювати. Мільйони років показали, що бути незадоволеним — найбільш ефективна тактика. Незадоволеність змушує діяти. З'їв яблуко, пройшло 15 хвилин, ти вже трохи голодний, шукаєш нове яблуко.
Один із основних моїх принципів — після мене повинно бути краще, ніж до мене.
Потрібно розвиватися, щоб активніше розвивати світ навкруги. Кожен із нас — просто тимчасовий феномен, як вир у річці. Вир зникає, а річка залишається такою ж. Тому у довгостроковій перспективі, яка виходить за рамки твого життя, набагато ефективніше розвивати світ, ніж себе.
Еволюція і робота мозку
Цікавлюся темою еволюції, фізіології, психології, роботи мозку. І при всій магії ми всього-лише набір стандартних молекул. І всередині нас протікають доволі передбачувані хімічні процеси.
Але все ж таки ми — диво. Могли б бути набором молекул у вигляді амеби, але нам пощастило ще щось відчувати, мати почуття і мислення верхнього порядку.
Коли ти знаєш, як функціонує мозок, синхронізуються органи чуттів, як це все складно і що якась дрібниця може все змінити, тим більше кайфу отримуєш від простих речей і повсякденності.
Був модернізм, а потім і постмодернізм, коли ми сміялися над собою, були цинічними, говорили, що все пропало, але нехай хоч весело буде. Зараз ми увійшли в метамодернізм — «так, все пропало, але давайте хоча б бути добрими один до одного». Однією зі сторін метамодернізму вважається «нова щирість». Мені це дуже подобається.
Закінчу цитатою із «Шоу Трумена». «Чим це все закінчиться?» Мені чомусь це питання запам'яталося. Чим це все закінчиться, що це все насправді. Дуже цікаве питання, на яке відповідь можна шукати все життя. Або декілька життів.
Але все ж таки ми — диво. Могли б бути набором молекул у вигляді амеби, але нам пощастило ще щось відчувати, мати почуття і мислення верхнього порядку.
Коли ти знаєш, як функціонує мозок, синхронізуються органи чуттів, як це все складно і що якась дрібниця може все змінити, тим більше кайфу отримуєш від простих речей і повсякденності.
Був модернізм, а потім і постмодернізм, коли ми сміялися над собою, були цинічними, говорили, що все пропало, але нехай хоч весело буде. Зараз ми увійшли в метамодернізм — «так, все пропало, але давайте хоча б бути добрими один до одного». Однією зі сторін метамодернізму вважається «нова щирість». Мені це дуже подобається.
Закінчу цитатою із «Шоу Трумена». «Чим це все закінчиться?» Мені чомусь це питання запам'яталося. Чим це все закінчиться, що це все насправді. Дуже цікаве питання, на яке відповідь можна шукати все життя. Або декілька життів.
Авторка: Женя Каташинська
Фото: Наталія Азаркіна
Локація: Рибальський міст
Фото: Наталія Азаркіна
Локація: Рибальський міст
#людипоруч
Сподобалась стаття?
